ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

іменем України

19 квітня 2021 року

м. Харків

справа № 644/2225/20

провадження № 22ц/818/1150/21

Харківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого — Котелевець А.В.,

суддів — Бурлака І.В. Хорошевського О.М.,

імена (найменування) сторін:

позивач — Акціонерне товариство Комерційний Банк «ПриватБанк»,

відповідач — ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 26 жовтня 2020 року в складі судді Зябрової О.Г.,

у с т а н о в и в:

В березні 2020 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі — АТ КБ «ПриватБанк») в особі свого представника Гребенюка Олександра Сергійовича звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором кредиту.

Позовна заява мотивована тим, що 28 січня 2010 року між банком та ОСОБА_1 укладено договір кредиту № б/н, відповідно до умов якого останній отримав кредит в розмірі 500,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.

Однак умови кредитного договору відповідач не виконав, допустив заборгованість, яка станом на 11 березня 2020 року склала суму в загальному розмірі 14 999,03 грн (заборгованість за тілом кредиту — 2 877,34 грн, у тому числі заборгованість за простроченим тілом кредиту — 2 877,34 грн, заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно зі статтею 625 ЦК України — 1 345,97 грн, пеня 9 585,29 грн, штрафи 500,00 грн (фіксована частина) та 690,43 (процентна складова).

Посилаючись на вказані обставини, позивач просив стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ «КБ «ПриватБанк» заборгованість в указаному розмірі, а також 2 102,00 грн судового збору.

23 квітня 2020 року ОСОБА_1 подав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог.

Відзив мотивовано тим, що під час надання кредиту він не підписував Умови та Правила надання банківських послуг, отже пеня та штрафи не підлягають стягненню, що узгоджується х правовою позицією, яка міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17. Зазначає, що заборгованість з пені складає суму в розмірі 9 585,29 грн, що значно перевищує заборгованість за тілом кредиту в розмірі 2 877,34 грн, та визначена позивачем поза межами річного строку давності на стягнення цих сум. Крім того, позивачем нараховано два види пені та штрафи, що є подвійним притягненням особи до цивільно-правової відповідальності за одне й те саме правопорушення. Вказує, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження заборгованості за тілом кредиту в розмірі 2 877,34 грн за наявності кредитного ліміту в розмірі 500,00 грн.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 26 жовтня 2020 року позов АТ «КБ «ПриватБанк» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 28 січня 2010 року № б/н в розмірі 14 999,03 грн та 2 102,00 грн судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позов є доведеним та підлягає задоволенню з підстав, передбачених статтею 1054 ЦК України.

20 серпня 2020 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального, процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нову постанову про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не мав правових підстав для задоволенні позову, оскільки він не підписував Умови та Правила надання банківських послуг. Пеня нарахована банком за період з 01 квітня 2018 року по 30 вересня 2019 року, що не обмежується 12 місяцями перед звернення кредитора до суду та є підставою для застосування строку позовної давності до цих вимог. Сума пені є більшою ніж сума заборгованості за тілом кредиту та нарахована за два правопорушення разом з двома видами штрафів, що не узгоджується зі статтею 61 Конституції України, згідно з якою заборонена подвійна цивільно-правова відповідальність за одне і те саме порушення. Виписка по рахунку, як і розрахунок заборгованості, надані банком, не є належними доказами підтвердження заборгованості за кредитним договором, оскільки не є первинними документами.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційних скарг має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (пункт 2 частини 1 статті 374 ЦПК України).

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України — в межах доводів і вимог апеляційної скарги — судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно грунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції в повній мірі не відповідає.

Матеріали справи свідчать, що 28 січня 2010 року між банком та ОСОБА_1 укладено договір кредиту № б/н, відповідно до умов якого останній отримав кредит в розмірі 500,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.

Умови кредитного договору відповідач не виконав, допустив заборгованість, яка станом на 11 березня 2020 року склала суму в загальному розмірі 14 999,03 грн (заборгованість за тілом кредиту — 2 877,34 грн, у тому числі заборгованість за простроченим тілом кредиту — 2 877,34 грн, заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно зі статтею 625 ЦК України — 1 345,97 грн, пеня 9 585,29 грн, штрафи 500,00 грн (фіксована частина) та 690,43 (процентна складова)), яку позивач просив стягнути з відповідача на свою користь.

Термін дії картки № НОМЕР_1 — січень 2014 року.

Картка декілька разів перевипускалась.

Строк дії останньої картки — № НОМЕР_2 — вересень 2021 року.

Початковий кредитний ліміт в подальшому змінювався (його було збільшено та зменшено), що підтверджується довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, оформленої на ім`я ОСОБА_1 . Остання зміна кредитного ліміту відбулася 25 липня 2018 року.

ОСОБА_1 користувався кредитним коштами, що підтверджується випискою банку. Останній платіж на погашення заборгованості внесено 25 листопада 2019 року.

Позов пред`явлено 23 березня 2020 року.

Згідно з розрахунком, наданим банком, заборгованість за тілом кредиту становить суму в розмірі 2 877,34 грн, який відповідачем не спростовано.

Анкета-заява особисто підписана ОСОБА_1 , що не заперечується сторонами.

При цьому в анкеті-заяві відповідач надав згоду на приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, а також тарифами АТ КБ «ПриватБанк», які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді.

Відповідно до пунктів 2.1.1.2.3., 2.1.1.2.4. Умов та правил надання банківських послуг в АТ КБ «ПриватБанк» після отримання банком від клієнта необхідних документів, а також заяви, банк проводить перевірку документів і приймає рішення про можливість встановлення кредитного ліміту на кредитну картку. Клієнт дає свою згоду на те, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням банку і клієнт дає право банку в будь-якій момент змінити (зменшити, збільшити або анулювати) кредитний ліміт.

Підписання цього договору є прямою і безумовною згодою клієнта щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту, що встановлено банком.

Власник зобов`язаний стежити за витратою коштів в межах платіжного ліміту з метою запобігання виникнення овердрафту (пункт 2.1.1.5.7. Умов та правил надання банківських послуг в АТ КБ «ПриватБанк»).

Як зазначено в пункті 1.1.1.63 Умов та правил надання банківських послуг в АТ КБ «ПриватБанк», овердрафт — короткостроковий кредит, який банк надає клієнту у разі, якщо сума операції за платіжною карткою перевищує суму залишку коштів на його рахунку в розмірі ліміту кредитування. Використання клієнтом грошових коштів понад залишку на рахунку або встановлений банком ліміт овердрафту є несанкціонованим овердрафтом.

Згідно з пунктами 2.1.1.12.2., 2.1.1.12.2.1. Умов та правил надання банківських послуг в АТ КБ «ПриватБанк» за використання кредитом протягом пільгового періоду клієнт сплачує банку відсотки в розмірі 1.01% від суми операцій за рахунок клієнта. В разі непогашення клієнтом боргових зобов`язань за кредитом до 25 числа місяця, що слідує за місяцем, в якому були здійснені трати, за користування кредитом клієнт сплачує банку відсотки в розмірі, зазначеному в Тарифах, що діють на дату надходження. Сплату відсотків за користування кредитом клієнт здійснює шляхом надання доручення банку про списання грошей з його поточного рахунку в розмірі нарахованих відсотків (договірне списання).

В разі, якщо в дату нарахування відсотків згідно цих Умов клієнт використав всю суму кредиту, сторони узгодили про збільшення розміру кредиту на розмір боргових зобов`язань за кредитом, що мала місце на дату нарахування відсотків. Згідно зі статтею 212 ЦК України в разі, якщо будь-яка прострочена заборгованість за кредитом є більшою ніж 90 днів — починаючи з 91-го дня вся (загальна) заборгованість за кредитом є простроченою.

У разі виникнення прострочених зобов`язань за кредитом, клієнт сплачує банку відсотки в подвійному розмірі від зазначених в Тарифах, що діють на дату нарахування.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін, погоджені ними та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 639 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог — відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона — підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, попиту і пропозицій? які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмірі процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має грунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою — споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-ХП «Про захист прав споживачів» (далі — Закон № 1023-ХП).

Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-ХП споживач — фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Конституційний Суд України в Рішенні у справі за конституційним поданням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі № 1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

Позивач, обгрунтовуючи право вимоги, в тому числі процентів, нарахованих згідно з вимогами статті 625 ЦК України, пені та штрафів, посилався на витяг з Умов та правил надання банківських послуг в АТ КБ «ПриватБанк».

Однак витяг з Умов та правил надання банківських послуг в АТ КБ «ПриватБанк», який міститься в матеріалах справи, не містить ані особистого підпису позичальника, ані дати їх складання. Позичальником, всупереч вимог закону не надано доказів ознайомлення позичальника саме з такою редакцією Умов та правил надання банківських послуг, а також відомостей щодо того, коли та на підставі яких документів (Рішення уповноваженого органу) банком затверджена саме така редакція Умов та правил надання банківських послуг.

Банком не наведено інших доказів існування погоджених сторонами будь-яких істотних умов договору, крім тих, що зазначені в Правилах і Умовах, Тарифах Банку, і з якими, як вважав би банк, позичальник був ознайомлений.

Колегія суддів вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України, за змістом якої — договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача, неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк», тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Тарифів та витяг з Умов у будь-якій редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, надані банком витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», витяг з Умов та правил надання банківських послуг в АТ КБ «ПриватБанк» не можуть розцінюватись як стандартна (типова) форма, встановлена до укладеного із відповідачем договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Надані позивачем витяг з Умов та правил надання банківських послуг в АТ КБ «ПриватБанк», з огляду на мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані, не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, у даному випадку — анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Аналогічна правова позиція про неможливість вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, однак щодо Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) та, зокрема пункту 5.5. цих Умов, яким установлено позовну давність тривалістю в п`ять років, оскільки такі не містять підпису позичальника, а також через те, що у заяві останнього домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає, викладено в постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року № 16цс15.

Висновки суду першої інстанції про стягнення лише заборгованості за тілом кредиту є законними та обгрунтованими.

Такі висновки відповідають правовій позиції, що міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Строк кредитування не сплив.

З огляду на викладене, правові підстави для стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно зі статтею 625 ЦК України, в розмірі 1 345,97 грн, пені в розмірі 9 585,29 грн, штрафів в розмірі 500,00 грн (фіксована частина) та в розмірі 690,43 (процентна складова) відсутні.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (частина 1 статті 376 ЦПК України).

Рішення суду першої інстанції в частині вирішення спору про стягнення заборгованості за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно зі статтею 625 ЦК України, в розмірі 1 345,97 грн, пені в розмірі 9 585,29 грн, штрафів в розмірі 500,00 грн (фіксована частина) та в розмірі 690,43 (процентна складова) підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нової постанови про залишення позову без задоволення.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», № 63566/00, параграф 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Частиною 1 статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України.

Судові витрати, понесені позивачем, документально підтверджуються за подачу позовної заяви — в розмірі 2 102,00 грн (а. с. 46 т. 1).

Судові витрати, понесені відповідачем документально підтверджуються: за подачу апеляційної скарги — в розмірі 3 153,00 грн (а. с. 74 т. 2).

Оскільки апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, судовий збір підлягає стягненню:

— зі ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» — в розмірі 404,23 грн із розрахунку: 14 999,03 грн (заявлені вимоги) : 2 877,34 грн (задоволені позовні вимоги) = 5,2; 2 102,00 грн : 5,2;

— з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 — в розмірі 1 751,67 грн із розрахунку: 14 999,03 грн (заявлені вимоги) : 12 121,69 грн (вимоги, у задоволенні яких позивачеві відмолено) = 1,2; 2 102,00 : 1,2.

За правилами частини десятої статті 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

З урахуванням викладеного, з АТ КБ «ПривтБанк» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір в загальному розмірі 1 347,44 грн із розрахунку: 1 751,67 грн — 404,23 грн.

Керуючись ст. ст. 367374 ч. 1 п. 2, 376 ч. 1, 382384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 26 жовтня 2020 року скасувати в частині вирішення спору про стягнення заборгованості за відсотками, пені штрафів та судового збору та ухвалити в цій частині нову постанову.

Позов Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за відсотками, пені та штрафів за договором кредиту від 28 січня 2010 року № б/н залишити без задоволення.

Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» (01001, м. Ктїв, вул. Грушевського, буд. 1Д, код ЄДРПОУ 14360570, рах. № НОМЕР_3 , МФО № 305299) користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН: НОМЕР_4 ) 1 347,44 грн (одна тисяча триста сорок сім грн 44 коп.) судового збору.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повне судове рішення складено 19 квітня 2021 року.

Головуючий А.В.Котелевець

Судді І.В.Бурлака

О.М.Хорошевський