справа № 646/12796/16-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22.05.2018 року м. Харків

Червонозаводський районний суд міста Харкова у складі:

головуючого судді — Шелест І.М.,

при секретарі — Волошко К.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщені Червонозаводського районного суду міста Харкова цивільну справу № 646/12796/16-ц за позовом Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський банк розвитку» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський банк розвитку» про захист прав споживача та визнання недійсними окремих частин правочину,

за участю представника відповідача за первісним позовом – Лебединської І.С.,-

В С Т А Н О В И В:

02.12.2016 року до Червонозаводського районного суду м. Харкова надійшла позовна заява Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський банк розвитку» в особі Харківської міжрегіональної дирекції ПАТ «ВБР» до ОСОБА_1, в якій просять стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Всеукраїнський банк розвитку» заборгованість за Кредитним договором № IKCASHSTG.245808.001 від 14.08.2014 року у розмірі 54 135,41 гривень.

Свої позовні вимоги ПАТ «Всеукраїнський банк розвитку» обґрунтовує тим, що 14.08.2014 року між Публічним акціонерним товариством «Всеукраїнський банк розвитку» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № IKCASHSTG.245808.001.

Відповідно п.п 1.1 — 1.6. Кредитного договору банк надає позичальнику у тимчасове, платне користування кредит у розмірі 29 870,00 грн на споживчі потреби та сплати винагороди Банку за надання фінансового інструменту. Термін користування кредитом до 13.08.2017 року. Процентна ставка за користування кредитом 0,001 % річних. Щомісячна комісія за надання кредитних ресурсів сторонами встановлена в розмірі 3, 20 % від суми кредиту по договору.

Період сплати кредиту, процентів та комісії з 01 по 10 число місяця (п.2.4. Кредитного договору).

Відповідно до п.2.5. Кредитного договору, позичальник зобов*язався погашати заборгованість по кредиту згідно графіку погашення кредиту (додаток № 2 до Кредитного договору).

Відповідно до п.4.2.1 Кредитного договору позичальник зобов*язувався здійснювати своєчасне повернення кредиту, сплачувати нараховані проценти та комісії, та виконувати всі свої зобов*язання у повному обсязі та у строки, передбачені Кредитним договором.

Згідно п.6.3 Кредитного договору за порушення строків сплати процентів за користування кредитом та/або комісії Банк нараховує Позичальнику пеню в розмірі 0,5 % від суми простроченої заборгованості за кожний день прострочення.

Банк виконав свої зобов*язання у повному обсязі, надавши позичальнику кредитні кошти, що підтверджується заявою на видачу готівки № 438896 від 14.08.2014 року.

Позичальник виконував свої зобов*язання з повернення кредиту належним чином лише перші три місяці і починаючи з грудня 2014 року припинив погашати заборгованість та допустив прострочку. В подальшому Позичальником здійснено ще 7 платежів (16.05.2015 року в сумі 500 грн, 24.07.2015 року в сумі 300 грн, 01.09.2015 року в сумі 300 грн, 01.10.2015 року в сумі 400 грн, 31.10.2015 року в сумі 500 грн, 01.12.2015 року в сумі 500 грн, 26.12.2015 року в сумі 500 грн), проте прострочку по договору погашено не було.

17.11.2015 року позичальнику направлялись вимога № 9018, в якій банк вимагав усунути порушення зобов*язань щодо сплати кредиту, достроково повернути кредит та сплатити відсотки за його користування, проте вимоги Банку виконано не було.

Станом на 16.01.2016 року заборгованість відповідача становить: поточна заборгованість за кредитом — 15 745, 85 гривень; прострочена заборгованість за кредитом — 11 619, 73 гривень; нараховані проценти на поточну заборгованість — 0 грн; прострочена заборгованість по сплаті процентів — 854,95 гривень; заборгованість по комісії (щомісячна винагорода) — 11 879,30 гривень; пеня — 14 035,58 гривень.

Всього загальна заборгованість за Кредитним договором складає 54 135, 41 гривень.

Також, зазначили, що 22.12.2015 року, згідно постанови Правління Національного банку України № 914 від 22.12.2015 року, Національним банком України було прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський банк розвитку». Відповідно до цього виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято рішення № 234 від 22.12.2015 року, згідно з яким з 23.12.2015 року в Банку було розпочато процедуру ліквідації та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на її здійснення пана ОСОБА_4

19.04.2017 року до Червонозаводського районного суду м. Харкова надійшла зустрічна позовна заява ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський банк розвитку» про захист прав споживача та визнання недійсними окремих частин правочину.

В обгрунтування зустрічного позову ОСОБА_1 зазначила, що 14.08.2014 року ОСОБА_1 та ПАТ «ВРБ» було укладено кредитний договір № IKCASHSTG.245808.001 .

Згідно з п.1.6 Договору «Позичальник сплачує Банку комісію за надання кредитних ресурсів у розмірі 3,20 % від суми кредиту по договору, щомісяця в період сплати. Сплата комісії здійснюється в гривні. Розрахунок та нарахування здійснюється щомісяця в перший робочий день місяця. Комісія за місяць видачі кредиту не нараховується. Нарахування комісії здійснюється до повного погашення заборгованості за кредитом, на суму кредиту, що зазначений у п.1.2».

Згідно з додатком № 1 до кредитного договору № IKCASHSTG.245808.001 від 14.08.2014 року «Таблиця визначення сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки» комісія у розмірі 3,20 % від суми кредиту по договору, стягується Банком щомісячно за обслуговування кредитної заборгованості та є платежем за надані супутні послуги.

Як вбачається з пункту п.1.6 Договору та додатку № 1 до Договору встановивши в кредитному договорі сплату щомісячної комісії за надання кредитних ресурсів у розмірі 3,20 % від суми кредиту по договору, банком не було зазначено про те, які саме послуги за вказану комісію надаються позивачу, при цьому нарахування комісії проводиться відповідачем, як вказано в Договорі за надання кредитних ресурсів та Додатку № 1 до Договору за надання кредитних ресурсів (за надані супутні послуги (обслуговування кредитної заборгованості), тобто за послуги, що супроводжують кредит і є компенсацією сукупних послуг банку за рахунок позивача, що є незаконним.

Згідно з п.1.2 Договору «Кредит надається в сумі 29870 грн на наступні цілі: — в розмірі 29 000 грн надається на споживчі потреби; — 870 грн надається з метою оплати винагороди Банку за надання фінансового інструменту».

Згідно з п.1.7 Договору «Кредит надається Позичальнику на наступні цілі: споживчі потреби, сплати винагороди Банку за надання фінансового інструменту.»

Оскільки відповідно до умов вказаного кредитного договору банк надав позичальнику кредит на споживчі цілі, особливості регулювання відносин сторін визначаються Законом України «Про захист прав споживачів».

Банком при визначенні в кредитному договорі обов*язку боржника сплачувати щомісячну комісію не було зазначено, за які саме послуги цю комісію встановлено, отже, позивач фактично був змушений сплачувати комісію за послуги, що супроводжували кредит, що є компенсацією сукупних послуг банку за рахунок позивача, така умова договору не відповідає вимогам справедливості та суперечить частині першій статті 18 ЗУ «Про захист прав споживачів».

Згідно з п.3.6 Постанови Національного Банку України від 10.05.2007 року № 168 «Банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо)».

Верховним Судом України в постанові від 16.11.2016 року у справі № 6-1746цс16 було зазначено, що суди, дійшовши висновку про те, що обслуговування кредиту є супутньою послугою, за надання якої можливе встановлення комісії, не звернули уваги, що встановивши в кредитному договорі сплату щомісячної комісії за обслуговування кредиту, відповідач не зазначив, які саме послуги за вказану комісію надаються позивачу. При цьому, відповідач нараховував, а позивач сплатив комісію за послуги, що супроводжують кредит, а саме за компенсацію сукупних послуг банку за рахунок позивача, що є незаконним.

На погашення комісії Банком було спрямовано наступні грошові кошти, сплачені позивачем, що підтверджується випискою по особовому рахунку ОСОБА_1, виданою ПАТ «ВБР» від 10.04.2017 року: 08.09.2014 року — 955,84 грн; 10.10.2014 року — 955,84 грн; 10.11.2014 року — 955,84 грн; 15.05.2015 року — 344,70 грн; 23.07.2015 року — 27,72 грн; 31.08.2015 року — 112,40 грн; 30.09.2015 року — 188,33 грн; 30.10.2015 року — 292,48 грн; 30.11.2015 року — 278,37 грн; 25.12.2015 року — 258,46 грн; 28.01.2016 року — 166,32 грн; 29.02.2016 року — 208,66 грн; 30.03.2016 року — 119,01 грн.

Загальна сума комісії, що була сплачена позивачем банку становить 4864 грн.

Тому, позивач за зустрічним позовом ОСОБА_1 просила суд визнати недійсним п.1.6. кредитного договору від 14.08.2014 року № IKCASHSTG.245808.001, укладеного між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «Всеукраїнський банк розвитку»; застосувати правові наслідки недійсності правочину — п.1.6 кредитного договору від 14.08.2014 року IKCASHSTG.245808.001, укладеного між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «Всеукраїнський банк розвитку», — стягнути з Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський банк розвитку» на користь ОСОБА_1 грошові кошти у сумі — 4864 грн. Стягнути з відповідача на користь позивача сплачені суми судового збору.

Також, 21.04.2017 року до Червонозаводського районного суду м. Харкова надійшли заперечення на позовну заяву про стягнення заборгованості від представника відповідача ОСОБА_1 — Лебединської І.С., відповідно до яких представник відповідача вважає, що вимоги позивача є необґрунтованими та не підлягають задоволенню, оскільки позивач просить стягнути з відповідача заборгованість по щомісячній комісії, яка є незаконною. Так, встановивши в кредитному договорі сплату щомісячної комісії за надання кредитних ресурсів у розмірі 3,20 % від суми кредиту по договору, банком не було зазначено про те, які саме послуги за вказану комісію надаються позивачу, при цьому нарахування комісії проводиться відповідачем за послуги, що супроводжують кредит і є компенсацією сукупних послуг банку за рахунок позивача, що є незаконним; передбачена умовами кредитного договору щомісячна сплата комісії за надання кредитних ресурсів у розмірі 3,20 % від суми кредиту є несправедливою умовою договору, відповідно до положень ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів», у зв*язку з чим, вимоги позивача про стягнення заборгованості з щомісячної комісії не підлягають задоволенню.

При цьому, згідно з п.6.3 Договору «за порушення строків сплати процентів за користування кредитом та/або комісії Банк нараховує Позичальнику пеню в розмірі 0,5 % від суми простроченої заборгованості за кожен день прострочення».

Згідно п.1.4 Договору «процентна ставка за користування Кредитом 0,001 % процентів річних». А тому, за порушення строків сплати процентів пеня Банком не нараховувалась».

З наданого позивачем розрахунку заборгованості 16.01.2016 року вбачається, що пеня нараховувалася Банком за порушення строків сплати комісії.

А отже, оскільки комісія є незаконною, пеня за порушення строків сплати комісії також не підлягає стягненню з відповідача.

Представник позивача за первісним позовом в судове засідання не з*явився, в прохальній частині позову просив розглянути справу без участі представника позивача.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримала позицію, викладену в запереченнях проти первісного позову. Зустрічний позов підтримала та просила задовольнити. Також, надала до суду копію свідоцтва про шлюб, з якого вбачається, що 16.09.2016 року Київським районним у м. Харкові відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Харківській області було зареєстровано шлюб між ОСОБА_6 та ОСОБА_1, актовий запис № 575. Прізвище дружини після державної реєстрації шлюбу — ОСОБА_1.

Суд, вислухавши пояснення представника відповідача, дослідивши та оцінивши докази, представлені в матеріалах справи, приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що 14.08.2014 року був укладений кредитний договір № IKCASHSTG.245808.001, за яким відповідач ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 29 870, 00 грн. на наступні цілі: в розмірі 29000,00 грн на споживчі потреби; в розмірі 870,00 грн — з метою оплати винагороди Банку за надання фінансового інструменту. Термін користування кредитом до 13.08.2017 року, з процентною ставкою за користування кредитом 0,001 % річних.

Згідно п.1.5 вказаного Договору, позичальник сплачує Банку комісію за надання фінансового інструменту в розмірі 870,00 гривень у день укладання кредитного договору.

Також, відповідно до п.1.6 Договору, Позичальник сплачує Банку комісію за надання кредитних ресурсів у розмірі 3,20% від суми кредиту по договору, щомісяця в період сплати. Нарахування комісії здійснюється до повного погашення заборгованості за кредитом, на суму кредиту, що зазначений у п.1.2, тобто 29 870,00 грн.

Як вбачається з заяви на видачу готівки № 438896 від 14.08.2014 року відповідачу ОСОБА_1 надано позивачем кредит у розмірі 29 000, 00 грн.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо в зобов’язанні встановлено термін його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк.

Як вбачається з наданого позивачем розрахунку заборгованості, відповідач свої зобов’язання за договором № IKCASHSTG.245808.001 від 14.08.2014 року — не виконує.

Відповідно до розрахунку наданого позивачем станом на 16.01.2016 року сума заборгованості загалом складає 54 135,41 грн., яка складається: 15 745,85 грн. — поточна заборгованість за кредитом; 11 619,73 грн. — прострочена заборгованість за кредитом; прострочена заборгованість по сплаті процентів — 854,95 грн.; прострочена заборгованість по комісії (щомісячна винагорода) — 11879, 30 грн., пеня — 14035, 58 грн. (а.с. 12-17).

Відповідно до ст. 10,11 ЦПК України цивільні справи розглядаються в межах заявлених вимог та наданих сторонами доказів.

Відповідно до положень ч.1 ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Таким чином, суд вважає, що до стягнення з відповідача підлягає сума заборгованості за кредитом, яка складається з: 15 745,85 грн. — поточна заборгованість за кредитом; 11 619,73 грн. — прострочена заборгованість за кредитом; прострочена заборгованість по сплаті процентів — 854,95 грн.

Що стосується позовної заяви в частині стягнення з відповідача простроченої заборгованості за комісією по кредиту, що складає, згідно розрахунку заборгованості, 11 879,30 грн, пені, що складає 14 035,58 грн, а також щодо позовних вимог зустрічного позову, суд приходить до наступного висновку.

Згідно ст.1011 ЦК України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов’язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Згідно ч.1 ст.1013 ЦК України комітент повинен виплатити комісіонерові плату в розмірі та порядку, встановлених у договорі комісії.

Відповідно до ч.1 ст.1022 ЦК України після вчинення правочину за дорученням комітента комісіонер повинен надати комітентові звіт і передати йому все одержане за договором комісії.

Відповідно до ч.2 ст.628 ЦК України сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Відповідно до п.3 ст.55 Закону України «Про банки та банківську діяльність» банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов’язаної особи банку як обов’язкову умову надання банківських послуг.

Відповідно до законодавства в сфері надання кредитних послуг, банки зобов’язані в кредитному договорі зазначати: вид і предмет кожної супутньої послуги, яка надається споживачу; обґрунтування вартості супутньої послуги (нормативно-правові акти щодо визначення розмірів зборів та обов’язкових платежів, тарифів нотаріусів, страхових компаній, суб’єктів оціночної діяльності, реєстраторів за надання витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна про наявність чи відсутність обтяжень рухомого майна, інших реєстрів тощо); про відкриття банківського рахунку, відкритого з метою зарахування на нього суми наданого кредиту або надання кредиту за рахунком (овердрафт), умови відкриття, ведення та закриття такого рахунку, тарифи та всі суми коштів, які споживач має сплатити за договором банківського рахунку у зв’язку з отриманням кредиту, його обслуговуванням і погашенням; правило, за яким змінюється процентна ставка за кредитом, якщо договором про надання кредиту передбачається можливість зміни процентної ставки за кредитом залежно від зміни облікової ставки Національного банку або в інших випадках.

За положеннями ч.5 ст.11, ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів»( в редакції чинній на момент виникнення правовідносин) до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема, щодо плати за обслуговування кредиту та плати за дострокове його погашення, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

Відповідно до ч.8 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.

Крім того, відповідно до ст.55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

З рішення Конституційного Суду України від 10.11.2011 року №15-рп/2011 вбачається, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12.05.1991 року, з наступними змінами, у взаємозв’язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Відповідно до п.3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10.05.2007 року №168 (яка діяла на момент укладання кредитного договору), банки не мають права встановлювати платежі, які споживач

має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну

користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача

тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку

(прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або

споживач з метою встановлення, зміни або припи нення правовідносин

(укладення кредитного договору, у несення до нього змін, прийняття

повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення

кредитного договору тощо).

Встановивши в кредитному договорі обов’язок позичальника, щодо сплати щомісячної комісії за обслуговування кредиту, відповідачем не було зазначено про те, які саме послуги за вказану комісію надаються позивачу. При цьому нарахування комісії було проведено відповідачем та сплачено позивачем за послуги, що супроводжують кредит, а саме, компенсація сукупних послуг банку, за рахунок позивача, що є незаконним.

Відповідачем не надано доказів того, які саме правочини були ним укладені за рахунок позивача, як це передбачає ст.1011 ЦК України. Суду не надані акти виконаних робіт (послуг), що підтверджують надання відповідачем таких послуг позивачу.

Надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України є обов’язком банку, відповідно, виконання такого обов’язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника.

Також, слід зазначити, що оскільки надання кредиту є виконання зобов’язання банка за кредитним правочином, то така дія не є самостійною послугою, що підлягає сплаті позичальником.

Суд вважає, що комісію банку за обслуговування кредиту не можна вважати витратами позивача за оформлення кредиту, оскільки такі витрати передбачені кредитним договором.

У відповідності до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою — третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

За таких обставин суд вважає, що умови кредитного договору, а саме п. 1.6, за яким відповідач за первісним позовом повинен сплатити позивачу крім відсотків за користування кредитом, ще й додаткову щомісячну комісію, є несправедливими умовами договору та відповідно до ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» ці умови договору є недійсними.

Відповідно до ч.1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, — відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Вимога сплачувати винагороду за надання фінансового інструменту у розмірі 3,20% від суми виданого кредиту щомісяця не відповідає нормам цивільного законодавства, засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементом загального конституційного принципу верховенства права.

Тобто в момент укладання кредитного договору відповідачем були недодержані вимоги чинного законодавства України.

Тому, суд вважає необґрунтованою вимогу ПАТ «Всеукраїнський банк розвитку» щодо стягнення з ОСОБА_1 заборгованості по комісії (щомісячна винагорода), що складає 11 879,30 грн, а вимогу позивача за зустрічним позовом ОСОБА_1 щодо визнання недійсним п.1.6 кредитного договору від 14.08.2014 року № IKCASHSTG.245808.001, укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ «Всеукраїнський банк розвитку» щодо обов*язку позичальника сплачувати Банку щомісячну комісію за надання кредитних ресурсів у розмірі 3,20 % — обгрунтованою.

Такі висновки узгоджуються з правовою позицією, висловленою Верховним Судом України у постанові від 16.11.2016 р. №6-1746цс16, в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25.10.2017 р. справа № 468/1095/15-ц.

Крім того, що стосується позовних вимог ПАТ «Всеукраїнський банк розвитку» щодо стягнення з ОСОБА_1 пені у розмірі 14 035, 58 грн, слід зазначити наступне.

Так, відповідно до п.6.3 Кредитного Договору за порушення строків сплати процентів за користування кредитом та/або комісії Банк нараховує Позичальнику пеню в розмірі 0,5 % від суми простроченої заборгованості за кожен день прострочення.

З наданого позивачем Розрахунку заборгованості від 16.01.2016 року вбачається, що пеня нараховувалася Банком за порушення строків сплати комісії.

Враховуючи, що суд прийшов до висновку, що пункт 1.6 кредитного договору № IKCASHSTG.245808.001 від 14.08.2014 року щодо сплати щомісячної комісії комісії за надання кредитних ресурсів у розмірі 3,20 % від суми кредиту по договору — визнати недійсним, тому вимога банку щодо стягнення з ОСОБА_1 пені за порушення строків сплати вказаної комісії, також є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.

Що стосується вимоги позивача за зустрічним позовом ОСОБА_1 щодо застосування правових наслідків визнання недійсності правочину — п.1.6 зазначеного договору — стягнення з ПАТ «Всеукраїнський банк розвитку» на користь ОСОБА_1 грошових коштів у сумі 4864 грн, суд вважає зазначену вимогу обґрунтованою.

Так, відповідно до ч.1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, — відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Як вбачається з виписки по особовому рахунку ОСОБА_1, виданої ПАТ «ВБР» від 10.04.2017 року, банком на погашення комісії було спрямовано наступні грошові кошти: 08.09.2014 року — 955,84 грн; 10.10.2014 року — 955,84 грн; 10.11.2014 року — 955,84 грн; 15.05.2015 року — 344,70 грн; 23.07.2015 року — 27,72 грн; 31.08.2015 року — 112,40 грн; 30.09.2015 року — 188,33 грн; 30.10.2015 року — 292,48 грн; 30.11.2015 року — 278,37 грн; 25.12.2015 року — 258,46 грн; 28.01.2016 року — 166,32 грн; 29.02.2016 року — 208,66 грн; 30.03.2016 року — 119,01 грн.

Тобто, загальна сума комісії, що була сплачена ОСОБА_1 банку становить 4864 грн.

Тому, суд вважає за необхідне стягнути з ПАТ «Всеукраїнський банк розвитку» на користь ОСОБА_1 сплачену комісію за надання кредитних ресурсів в сумі 4864 грн.

При цьому, відповідно до ч.12 ст.265 ЦПК України у разі часткового задоволення первісного і зустрічного позовів про стягнення грошових сум суд проводить зустрічне зарахування таких сум та стягує різницю між ними на користь сторони, якій присуджено більшу грошову суму.

Тому, враховуючи вищевикладене, суд шляхом зустрічного зарахування сум, вважає за необхідне стягнути різницю грошових коштів, а саме стягнути з ОСОБА_1, на користь Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський банк розвитку» заборгованість в загальній сумі 23356,53 грн.

Вирішуючи питання про судові витрати, суд керується нормами ст.141 ЦПК України.

На підставі ст.ст.3, 11, 15, 16, ч.1 ст.203, ч.1 ст.215, ч.1 ст.216, ч.2 ст.628, ст.1011, ст.1013, ч.1 ст.1022, ч.1 ст.1054 Цивільного кодексу України; ч.1 ст.23, ст.55 Закону України «Про банки та банківську діяльність»; ст.ст.11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів», керуючись ст.ст.8, 10, 11, 11, 57, 58, 60, 88, 209, 212 -215, 218, 223-233 ЦПК України, суд —

В И Р І Ш И В :

Позов Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський банк розвитку» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором — задовольнити частково.

Зустрічний позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський банк розвитку» про захист прав споживача та визнання недійсними окремих частин правочину — задовольнити повністю.

Визнати недійсним пункт 1.6 кредитного договору № IKCASHSTG.245808.001 від 14.08.2014 року, укладеного між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «Всеукраїнський банк розвитку», щодо сплати комісії за надання кредитних ресурсів у розмірі 3,20 % від суми кредиту по договору, щомісяця в період сплати.

Стягнути з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський банк розвитку» (рахунок № 32072120301026 в НБУ, МФО 300001, код ЄДРПОУ 36470620) заборгованість за кредитним договором № IKCASHSTG.245808.001 від 14.08.2014 року, шляхом зустрічного зарахування, різницю грошових коштів в сумі 23356, 53 грн.

У задоволенні первісного позову в іншій частині — відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1), на користь Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський банк розвитку» (рахунок № 32072120301026 в НБУ, МФО 300001, код ЄДРПОУ 36470620) судові витрати в розмірі 1378 грн. 00 коп.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський банк розвитку» (рахунок № 32072120301026 в НБУ, МФО 300001, код ЄДРПОУ 36470620) на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) судові витрати в розмірі 1280 грн. 00 коп.

Рішення може бути оскаржене в судову палату з цивільних справ апеляційного суду Харківської області протягом 30днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 30 днів з дня отримання копії цього рішення, а у випадку проголошення в судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини судового рішення строк для апеляційного оскарження обчислюється з дня складання повного тексту судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до Апеляційного суду Харківської області через Червонозаводський районний суд м. Харкова протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 29.05.2018 року.

Суддя І.М. Шелест