КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 травня 2021 року м. Київ

Справа №753/16119/19

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача: Соколової В.В.

суддів: Андрієнко А.М., Поліщук Н.В.

за участю секретаря Федорчук Я.С.

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_7 на рішення Дарницького районного суду міста Києва ухваленого під головуванням судді Заставенко М.О. 07 грудня 2020 року в місті Києві, повний текст рішення складений 11 січня 2021 року, у справі за позовом ОСОБА_7 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Преміум», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Черкасова Наталія Борисівна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Діленян Ліана Размиківна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Войнарська Ірина Анатоліївна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Войтовський Валентин Сергійович, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області Вахрушева Ольга Олександрівна, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Поляк Дмитро Васильович про визнання недійсними договорів та скасування державної реєстрації,

В С Т А Н О В И В

У серпні 2019 року ОСОБА_5 звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому просив:

— скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Войтовського В.С. від 07 квітня 2017 року про реєстрацію права власності нежилого приміщення за адресою: АДРЕСА_1 за ПАТ «КБ «Преміум» на підставі дублікату іпотечного договору № 31/КЛ»14/3 від 25 квітня 2014 року;

— скасувати рішення приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Поляка Д.В. від 29 березня 2017 року про реєстрацію права власності квартири яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 за ПАТ «КБ «Преміум» на підставі іпотечного договору № 53/КЛ/14/3-2 від 20 червня 2014 року;

— визнати недійсним договір купівлі-продажу нежилого приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , від 19 липня 2018 року, укладений між ПАТ «КБ «Преміум» та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Діленян Л.Р. та скасувати рішення вказаного приватного нотаріуса про державну реєстрацію права власності;

— визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_2 від 11 квітня 2017 року, укладений між ПАТ «КБ «Преміум» та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Черкасовою Н.Б. та скасувати рішення вказаного приватного нотаріуса про державну реєстрацію права власності;

— визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_2 від 04 вересня 2017 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Вахрушевою О.О. та скасувати рішення вказаного приватного нотаріуса про державну реєстрацію права власності.

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що рішенням Дарницького районного суду від 14 листопада 2018 року, яке було залишено в силі постановою Київського апеляційного суду від 01 квітня 2019 року були задоволені його позовні вимоги до ОСОБА_6 , третя особа ПАТ «КБ «Преміум» про звернення стягнення на предмет іпотеки. А саме було звернуто стягнення на нежиле приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , а також квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , які були предметом іпотеки згідно з договором від 11 червня 2009 року. На стадії виконання зазначеного рішення суду перевіркою відомостей з державного реєстру речових прав на нерухоме майно було встановлено, що ПАТ «КБ «Преміум» у період розгляду справи, у повній мірі володіючи інформацією про те, що зазначене нерухоме майно перебуває в іпотеці ОСОБА_7 , і є предметом судового розгляду, спочатку зареєструвало своє право власності на згадані об`єкти, а потім відчужило їх третім особам. Підписуючи договори ПАТ «КБ «Преміум», стверджував, що предмети договорів належать йому на праві приватної власності та не перебувають в спорі, що повністю суперечить дійсним обставинам та свідчить про обман з боку ПАТ «КБ «Преміум». Позивач зазначає, що єдиною метою здійснення таких дій від імені ПАТ «КБ «Преміум» є виведення активів з метою їх збереження від звернення стягнення за наявними грошовими зобов`язаннями перед ОСОБА_7 , створення видимості належної юридичної форми відчуження майна, що свідчить про фіктивність таких договорів.

Рішенням Дарницького районного суду від 07 грудня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_7 — відмовлено.

Скасовано заходи забезпечення позову застосовані ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 27 вересня 2019 року у справі № 753/16119/19 у вигляді накладення арешту на нежиле приміщення № НОМЕР_1, загальна площа 152.7 кв.м, за адресою: АДРЕСА_3 реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 66436280000, форма власності: приватна, розмірі частки: 1, власник — ОСОБА_2 та накладення арешту на квартиру, загальною площею: 53,3 кв.м, за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 389633263101, форма власності — приватна, розмір частки — 1, власник — ОСОБА_4 .

Рішення суду мотивовано тим, що позивач ОСОБА_5 не є стороною договору купівлі-продажу нерухомого майна від 19 липня 2018 року, укладеного між ПАТ «КБ «Преміум» та ОСОБА_2 та договору купівлі-продажу від 11 квітня 2017 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , а отже обставини наявності обману не є підставою для задоволення позову.

Без одночасного припинення права власності ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на спірне рухоме майно обраний позивачем спосіб захисту не може захистити його порушене право. Належним способом захисту мало бути скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності, а не скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав.

Не погодився з рішенням суду ОСОБА_7 , його представником подано апеляційну скаргу, в якій зазначається про незаконність рішення у зв`язку з порушенням норм матеріального та процесуального права. Представник вказує на те, що суд першої інстанції зробив поверхневу та невірну правову оцінку договорів купівлі-продажу, за якими ПАТ «КБ «Преміум» продало об`єкти нерухомості фізичним особам. Також суд залишив поза увагою той факт, що ПАТ «КБ «Преміум», оформивши своє право на іпотечне майно, набув статусу іпотекодавця з усіма правами та обов`язками іпотекодавця, а також факт нехтування ПАТ «КБ «Преміум» вимогами ст. 9 Закону України «Про іпотеку», згідно з якими відчужувати предмет іпотеки іпотекодавець має право виключно на підставі згоди іпотекодержателя. При цьому, суд проігнорував доводи позивача про те, що факт відсутності у Державному реєстрі іпотек запису про обтяження зазначеного нерухомого майна іпотекою вже досліджений судом і йому надана належна правова оцінка.

На підставі викладеного просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити заявлені позовні вимоги в повному обсязі.

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача адвокат Панасенко П.П. вказує на те, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухвалене з повним з`ясуванням всіх обставин справи. Зазначає, що доводи наведені в апеляційній скарзі висновків суду не спростовують та є необґрунтованими. Вказує, що позивач, знаючи про передачу квартири за адресою: АДРЕСА_2 , в іпотеку, не оскаржив ні іпотечний договір, ні договір купівлі-продажу квартири від 13 грудня 2012 року, більш того позивачем було визнано та підтверджено дійсність договору купівлі-продажу спірної квартири. Зазначає, що права позивача жодним чином не порушувались, оскільки положеннями законодавства не вимагалось надання позивачем згоди як іпотекодержателем на укладення правочинів щодо предмета іпотеки.

Звертає увагу, що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна запису про обтяження квартири іпотекою не було, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , придбаваючи спірну квартиру у власність були вправі покладатися на відомості або відсутність відомостей про іпотеку позивача на спірну квартиру, що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу відхилити.

В судовому засіданні представники позивача — адвокат Атаманенко В.І та адвокат Батурін С.В. підтримали апеляційну скаргу з підстав викладених у ній та просили її задовольнити.

Представник відповідача ПАТ «КБ «Преміум» — Кебкал В.Г. та представник відповідача ОСОБА_2 — адвокат Коцюбко І.В. заперечували проти доводів апеляційної скарги, вважають рішення суду законним і обґрунтованим, просили залишити його без змін.

Відповідач ОСОБА_4 та його представник — адвокат Панасенко П.П. приймали участь в судовому засіданні в режимі відеоконфереції, вони заперечували проти доводів апеляційної скарги, просили залишити її без задоволення, а рішення суду без змін.

Від приватного нотаріуса КМНО Черкасової Н.Б. надійшла заява про розгляд справи за її відсутності.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується зворотніми повідомленнями, причини неявки суду не повідомили.

А тому, керуючись ч.2 ст.372 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе розглядати справу за їх відсутності.

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового розгляду, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги апеляційним судом встановлені та підтверджуються матеріалами справи наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Між позивачем ОСОБА_8 та ОСОБА_9 10 грудня 2008 року був укладений договір позики, згідно з яким ОСОБА_7 — як позикодавець передав ОСОБА_9 — як позичальнику грошові кошти в сумі 600000 (шістсот тисяч) доларів США, що становить еквівалент до національної валюти України — гривні — 4560000, 00 грн, виходячи із розрахунку 7,60 грн за 1 долар США на час укладення угоди. Повернення боргу передбачалось не пізніше 10 грудня 2012 року, будь-яким зручним для сторін способом.

В якості забезпечення виконання зобов`язання з повернення позики за договором від 10 грудня 2008 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_7 11 червня 2009 року був укладений та нотаріально посвідчений договір іпотеки. За умовами якого ОСОБА_9 передав в іпотеку належні йому на праві власності два об`єкти нерухомого майна, а саме: нежиле приміщення НОМЕР_1 в літ. А — виставка-продаж будівельних товарів, що знаходяться в будинку АДРЕСА_3 , загальною площею 152,7 кв.м, оцінене сторонами в сумі 4500000 (чотири мільйони п`ятсот тисяч) грн; квартиру АДРЕСА_4 , загальною площею 53, 3 кв.м, оцінену сторонами в сумі 60000 (шістдесят тисяч) грн.

ОСОБА_9 звертався з позовом до ОСОБА_7 про визнання недійсними договору позики від 10 грудня 2008 року та договору іпотеки від 11 червня 2009 року. Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 25 березня 2014 року відмовлено у задоволенні вказаних позовних вимог, дане рішення залишено без змін після перегляду судами апеляційної та касаційної інстанцій.

З рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 08 листопада 2012 року у справі № 0418/7066/2012 вбачається, що рішенням Печерського районного суду м. Києва від 16 листопада 2010 року був задоволений позов ОСОБА_10 до ОСОБА_9 про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільним сумісним майном та його поділ, та проведено поділ майна, за яким за ОСОБА_10 було визнано право власності на квартиру АДРЕСА_4 та нежиле приміщення НОМЕР_1 в літ. А — виставка-продаж будівельних товарів, що знаходяться в будинку АДРЕСА_3 , які були предметом іпотеки за договором іпотеки від 11 червня 2009 року. У зв`язку з цим рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 08 листопада 2012 року був задоволений позов ОСОБА_10 та зобов`язано приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Вербу В.М. виключити з Державного реєстру іпотек запис з порядковим номером №8796068 від 11 червня 2009 року про обтяження на квартири АДРЕСА_4 та нежилого приміщення № НОМЕР_1 в літ. А — виставка-продаж будівельних товарів, що знаходяться в будинку АДРЕСА_3 , внесеного на підставі договору іпотеки від 11 червня 2009 року укладеного між ОСОБА_9 та ОСОБА_7 .

Вказане рішення суду було скасовано рішенням Апеляційного суду м. Дніпропетровська від 02 лютого 2016 року, яке залишено без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 липня 2016 року .

Проте, 13 грудня 2012 року між ОСОБА_10 та ОСОБА_6 був укладений договір купівлі-продажу, згідно з яким право власності на квартиру АДРЕСА_4 переходить до ОСОБА_6 , державна реєстрація цього права здійснюється 20 червня 2014 року. Нежиле приміщення № НОМЕР_1 в літ. А — виставка-продаж будівельних товарів, що знаходяться в будинку АДРЕСА_3 також переходить у власність ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу від 10 грудня 2012 року. Державна реєстрація цього права була здійснена 24 травня 2013 року. Вказані обставини підтверджують інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна №74570583 від 01 грудня 2016 року.

Зазначені обставини були встановлені у справі №753/591/17 Дарницьким районним судом м. Києва при ухваленні рішення від 14 листопада 2018 року та Київським апеляційним судом у постанові від 01 квітня 2019 року (т.1 а.с.13-21).

Даним судовим рішенням звернуто стягнення на предмети іпотеки: належне на праві власності ОСОБА_6 , нежиле приміщення № НОМЕР_1 (двісті тридцять) в літ. А — виставка-продаж будівельних товарів, що в будинку АДРЕСА_3 та квартиру АДРЕСА_4 , шляхом проведення прилюдних торгів згідно Закону України «Про виконавче провадження» та Закону України «Про іпотеку».

Разом з цим, 25 квітня 2014 року між ПАТ «КБ «Преміум» та ОСОБА_6 було укладено іпотечний договір №31/КЛ/14/3 предметом якого є нежиле приміщення АДРЕСА_1 . Сторони оцінили даний предмет іпотеки в сумі 2265911,84 грн (т.1 а.с.24-29).

20 червня 2014 року між ПАТ «КБ «Преміум» та ОСОБА_6 укладено іпотечний договір №53/КЛ/14/З-2 із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, предметом якого є квартира АДРЕСА_4 . Сторони оцінили даний предмет іпотеки в сумі 505772,04 грн, зазначивши що ринкова вартість складає 632215,05 грн (т.2 а.с.140-145).

21 квітня 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войнарською І.А. вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за №453, яким на користь ПАТ КБ «Преміум» звернуто стягнення на квартиру АДРЕСА_4 , яка належить на праві власності ОСОБА_6 (т.2 а.с.139).

29 березня 2017 року було здійснено державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_4 за ПАТ «КБ «Преміум» (т.2 а.с.155).

07 квітня 2017 року здійснено державну реєстрацію права власності на нежиле приміщення АДРЕСА_1 за ПАТ «КБ «Преміум» (т.2 а.с.65).

11 квітня 2017 року між ПАТ «КБ «Преміум» та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу, за яким право власності на квартиру АДРЕСА_4 перейшло до ОСОБА_3 . Ціна договору у п.3 визначена сторонами в розмірі 633000,00 грн. При цьому в п. 2.2. договору зазначено, що ринкова вартість становить 633000,00 грн (т.1 а.с.32-33).

04 вересня 2017 року ОСОБА_3 продав, а ОСОБА_4 придбав квартиру АДРЕСА_4 , що підтверджується копіє договору купівлі-продажу квартири. Ціна договору у п.2.1. визначена сторонами в розмірі 463471,00 грн. При цьому в п.2.4. договору зазначено, що ринкова вартість нежитлового приміщення відповідно до Звіту про оцінку майна від 28 серпня 2018 року складеного суб`єктом оціночної діяльності становить 458900,00 грн (т.1 а.с.34-35).

Право власності на нежиле приміщення АДРЕСА_1 було відчужено ПАТ «КБ «Преміум» на користь ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу укладеного між ними 19 липня 2018 року. Ціна договору у п.2.1. визначена сторонами в розмірі 2367300,42 грн. При цьому в п.2.2. договору зазначено, що ринкова вартість нежитлового приміщення відповідно до Звіту про оцінку майна складеного18 липня 2018 року суб`єктом оціночної діяльності становить 2359830,00 грн (т.1 а.с.30-31).

Згідно з п. 4 ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч.1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Згідно п. 6 ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 ч. 2 ст.16 ЦК України).

Згідно ч.ч. 1,2 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

За змістом ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до вимог ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

За вимогами ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Згідно із ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ч. 5 ст. 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч. 1 ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним

Статтею НОМЕР_1 ЦК України визначено, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Відповідно до ч.1 ст.3 Закону України «Про іпотеку» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом. Взаємні права і обов`язки іпотекодавця та іпотекодержателя виникають з моменту державної реєстрації іпотеки відповідно до закону.

Статтею 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень визначено, як офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно

Загальними засадами державної реєстрації прав є, зокрема, гарантування державою об’єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження та внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом (ст. 3 Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Згідно з ч. 5 ст. 12 Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою до моменту державної реєстрації припинення таких прав, обтяжень у порядку, передбаченому цим Законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 26 Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №369/11268/16-ц зроблено висновок, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України. Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, вважає, що така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним.

У постанові від 27 травня 2021 року у справі № 447/2150/18 Верховний Суд вказав на те, що для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов’язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

У постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року в справі № 755/17944/18 зроблено висновок, що «однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Згідно частини третьої статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов’язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника).

Ці ж висновки наведені, зокрема, і в постанові від 19 травня 2021 року у справі № 693/624/19, що свідчить про вже усталену судову практику.

З наведених обставин справи вбачається, що позивач у справі є кредитором божника ОСОБА_9 і іпотекодержателем за укладеним з ним в 2009 році договором іпотеки, що встановлено рішенням суду і не підлягає доведенню. Однак, вказані обставини встановлені судами в 2018 та 2019 роках. В 2019 році набрало чинності і рішення суду про звернення стягнення на предмети іпотеки на користь позивача.

Відповідач ПАТ «КБ «Преміум» є іпотекодержателем за договором іпотеки укладеним з ОСОБА_6 в 2014 році, і ним в 2017 році реалізовані права за цим договором.

Звертаючись до суду з позовом позивач просив про скасування рішень реєстратора про визнання за ПАТ «КБ «Преміум» права власності на предмети іпотеки та про визнання недійсними всіх наступних договорів з підстав введення ПАТ «КБ «Преміум» в оману іншу сторону договору та/або з підстав фіктивності цих договорів, як таких, що направлені на уникнення відповідальності перед ним як кредитором.

Вирішуючи вимоги про скасування рішень реєстратора про визнання за ПАТ «КБ «Преміум» права власності на предмети іпотеки слід виходити з заявлених позивачем підстав. Однак, такі підстави як обман і фіктивність можуть бути застосовані до договорів як підстава їх недійсності, до реєстраційних дій такі підстави не можуть бути застосовані. Тому вирішуючи дані вимоги суду слід виходити з обставин наявності прав позивача як попереднього іпотекодержателя.

В даному випадку реєстраційні дії були вчинені 07 квітня 2017 року на підставі договору іпотеки укладеного між ПАТ «КБ «Преміум» та ОСОБА_6 , який не оспорювався і був чинним на момент вчинення оспорюваних реєстраційних дій. До того ж, на момент вчинення даних реєстраційних дій, в державних реєстрах були відсутні дані про обтяження на підставі договорів укладених з позивачем. Хоча зі скасуванням 02 лютого 2016 року апеляційним судом рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 08 листопада 2012 року, яким було зобов`язано приватного нотаріуса виключити з Державного реєстру іпотек запис про обтяження за договорами іпотеки укладеними з позивачем, такі записи мали бути відновлені. Для цього позивачем мали бути вчинені певні дії направлені на виконання даного судового рішення, однак даних про наявність перешкод чи інших об`єктивних причин відсутності виконання цього судового рішення матеріали справи не містять.

Права позивача як попереднього іпотекодержателя встановлені рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 14 листопада 2018 року, яке набрало законної сили після перегляду апеляційним судом 01 квітня 2019 року, тобто після вчинення реєстраційних дій, що є предметом даного спору. Отже, на момент вчинення оспорюваних реєстраційний дій в реєстрі були відсутні дані про попереднє обтяження за зобов`язаннями перед позивачем, відсутнє судове рішення про звернення стягнення на предмети іпотеки на користь позивача, натомість був чинним договір іпотеки, мало місце невиконане зобов`язання боржника ОСОБА_6 перед ТОВ «КБ «Преміум». За наведених обставин, при здійсненні реєстраційних дій щодо переходу права власності на предмети іпотеки у реєстратора були відсутні підстави для відмови у їх вчиненні, і наведені позивачем обставини не дають підстав для їх скасування.

При цьому слід також погодитись з висновком суду першої інстанції про те, що ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства.

Виходячи із змісту ст. НОМЕР_1 ЦК України, правочин визнається вчиненим внаслідок обману у разі навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Враховуючи зазначені норми права, та те, що позивач не є стороною оспорюваних договорів, то його посилання на введення в оману не можуть бути прийняті до уваги суду в якості підстав недійсності правочинів.

Щодо твердження позивача про фіктивність вказаних правочинів, то суд вірно вважав таке твердження недоведеним, оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які докази, що свідчили б про те, що вони були вчинені без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цими договорами. З матеріалів справи вбачається, що вказані договори були реальними, в тому числі обумовлена ціна об`єктів нерухомості відповідала оцінці проведеній в установленому порядку, та їх умови були виконані сторонами.

Розглядаючи правовідносини з точки зору їх вчинення на шкоду позивачу як кредитору, то як вказує Верховний Суд застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір; ціна. В даній справі момент вчинення оспорюваного правочину передував визнанню прав позивача, оспорювані правочини були вчинені не боржником, а іншою особою (правомірність набуття прав якої не спростована), контрагенти за оспорюваними договорами не є особами пов`язаними з боржником за зобов`язаннями перед позивачем, всі договори були оплатними і їх ціна відповідає оцінці проведеній в установленому порядку. Вказане у сукупності не дає підстав для визнання оспорюваних договорів, як фраудаторних.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції дав вірну оцінку обставинам справи, вказавши у рішенні, що в ході судового розгляду справи не встановлено в сукупності обставин, які б свідчили про недійсність оспорюваних договорів. Слід також зазначити, що позивач наділений правом обрання способу захисту порушеного права, однак в правовідносинах, що виникли між сторонами у справі позивачем обрані невірні способи захисту його прав.

Сукупність вищезазначених обставин, аналіз та оцінка доводів апеляційної скарги приводять до висновку, що вказані доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції, їм надана вірна оцінка. За наведених обставин, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував обставини справи, дав їм належну правову оцінку. Рішення суду відповідає вимогам чинного законодавства, наданим доказам, обставинам справи і підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія суддів апеляційного суду не вбачає.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381- 384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

П О С Т А Н О В И В

Апеляційну скаргу ОСОБА_7 — залишити без задоволення.

Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 07 грудня 2020 року — залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач: В.В. Соколова

Судді: А.М. Андрієнко

Н.В. Поліщук

Повний текст постанови складений 03 червня 2021 року.