ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________________________________________________________________________________________________________________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«16» вересня 2019 р.м. Харків Справа № 922/1671/19

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Смірнової О.В.

при секретарі судового засідання Деньковичі А.Й.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк», м. Київ     до Фізичної особи-підприємця ОСОБА 1, м. Харків   про стягнення 110141,70 грн. за участю представників:

позивача — не з`явився;

 

відповідача – адвоката Лебединської І.С., договір про надання правової допомоги № б/н від  12.06.2019 року,

 

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство Комерційний Банк «Приватбанк» звернулось до господарського суду Харківської області із позовною заявою до фізичної особи — підприємця ОСОБА 1 про стягнення заборгованості за договором № б/н від 22.02.2011 року у розмірі 110141,70 грн., яка складається з заборгованості по процентам за користування кредитом в сумі 94102,75 грн. та заборгованості по комісії за користування кредитом в сумі 16038,95 грн. Позивач також просить суд стягнути з відповідача судовий збір у розмірі 1921,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем грошових зобов`язань за договором банківського обслуговування № б/н від 22.02.2011 року.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 04.06.2019 року позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу 10-денний строк для усунення недоліків позовної заяви.

12.07.2019 року позивач подав заяву про усунення недоліків (вх.№16881 від 12.07.2019 року), на виконання вимог ухвали господарського суду Харківської області від 04.06.2019 року.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 15.07.2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 922/1671/19 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

30.07.2019 року відповідачка подала відзив (вх.№ 18322), в якому проти задоволення позовних вимог заперечує посилаючись на те, що заборгованість за процентам за користування кредитом в період з 22.02.2011 року по 28.11.2014 року була стягнута з неї згідно з іншим рішенням суду та погашена в повному обсязі в порядку виконавчого провадження; право позивача нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припинилося після пред`явлення до відповідача позову, який було задоволено рішенням Господарського суду Харківської області від 23.03.2015 року. Крім того, відповідачка зазначила, що «Умови та правила надання банківських послуг», згідно з якими банк самостійно може встановлювати та змінювати кредитний ліміт та умови кредитування клієнтів не підписувала, а надані разом з позовною заявою «Умови та правила надання банківських послуг» не містять дати та її підпису. Відповідачкою також заявлено до стягнення з позивача 8000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 13.08.2019 року суд вирішив розгляд справи № 922/1671/19 здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 27.08.2019 року на 11:00 год.

22.08.2019 року позивач надав відповідь на відзив (вх.№ 20207), в якій вказав, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору та не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання. Позивач також зазначив, що твердження відповідача про відсутність у матеріалах справи доказів ознайомлення з Умовами та Правилами надання банківських послуг не відповідають дійсним обставинам справи. Крім того, позивач надав свої заперечення щодо понесених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 27.08.2019 року закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 16.09.2019 року на 10:00 год.

Представник позивача у судове засідання 16.09.2019 року не з`явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Представник відповідача у судовому засіданні 16.09.2019 року підтримав відзив, просив у задоволенні позову відмовити.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представника відповідача, оцінивши надані сторонами докази, суд встановив наступне.

22.02.2011 року фізичною особою — підприємцем ОСОБА 1 (відповідач) було підписано заяву про відкриття поточного рахунку (далі — заява).

Відповідно до заяви, відповідачка приєдналася до «Умов та правил надання банківських послуг» (далі — Умови), тарифів банку, що розміщені в мережі Інтернет на сайті http://privatbank.ua, які разом із заявою склали договір банківського обслуговування № б/н від 22.02.2011 року (далі — договір), та взяв на себе зобов`язання виконувати умови договору.

Згідно з умовами договору, відповідачу було встановлено кредитний ліміт, на поточний рахунок НОМЕР_1 в електронному вигляді через встановлені засоби електронного зв`язку банку і клієнта (системи клієнт-банк, інтернет клієнт банк, sms — повідомлення або інших), що визначено і врегульовано «Умовами та правилами надання банківських послуг».

Свої зобов`язання за договором позивач виконав в повному обсязі, надавши відповідачу кредитний ліміт в розмірі 52000,00 грн.

Відповідачка, у свою чергу, порушила взяті на себе грошові зобов`язання за договором щодо повернення кредиту, сплати процентів та винагороди, у зв`язку із чим позивач звернувся до господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з відповідача загальної заборгованості, яка виникла станом на 28.11.2014 року, та складалась із заборгованості за кредитом у сумі 51572,57 грн., заборгованості по процентам за користування кредитом у сумі 13393,75 грн., пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором у сумі 1074,32 грн. та заборгованості по комісії за користування кредитом у сумі 2272,83 грн.

23.03.2015 року рішенням господарського суду Харківської області у справі №922/534/15 позов було задоволено, стягнуто з  фізичної особи-підприємця ОСОБА 1 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» заборгованість за кредитом у сумі 51572,57 грн., заборгованість по процентам за користування кредитом у сумі 13393,75 грн., пеню за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором у сумі 1074,32 грн., заборгованість по комісії за користування кредитом у сумі 2272,83 грн. та судовий збір у сумі 1827,00 грн.

Вказане рішення суду набрало законної сили та було виконане боржником (відповідачем) 08.02.2018 року у порядку виконавчого провадження, що підтверджується Відомостями з Автоматизованої системи виконавчого провадження та квитанцією про сплату заборгованості на рахунок ВДВС.

Позивач зазначає, що станом на 08.04.2019 року, відповідач має заборгованість за договором, яка виникла після прийняття рішення господарського суду Харківської області у справі №922/534/15, а саме заборгованість по процентам за користування кредитом у сумі 94102,75 грн. та заборгованість по комісії за користування кредитом у сумі 16038,95 грн.

04.04.2019 року позивачем на адресу відповідача направлено претензію про сплату зазначеної вище заборгованості, яка була залишена останнім без відповіді.

Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить із наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України (далі — ЦК України). За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов`язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання — відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться (ст. 193 Господарського кодексу України).

В силу ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно з п. 3.18.2.2. Умов клієнт зобов`язався: використовувати кредит з метою, вказаною в п. 3.18.1.1. даного розділу Умов (п. 3.18.2.2.1.); сплатити проценти за весь час фактичного користування кредитом згідно п.п. 3.18.4.1., 3.18.4.2., 3.18.4.3. (п. 3.18.2.2.2.); здійснювати погашення кредиту, отриманого в межах встановленого ліміту, не пізніше строку закінчення періоду безперервного користування кредитом, встановленого п. 3.18.1.11. (п. 3.18.2.2.3.); повернути кредит в строки, встановлені п.п. 3.18.1.10., 3.18.2.3.4., 3.18.2.2.17. (п. 3.18.2.2.5.), сплатити Банку винагороду (п.3.18.2.2.7), тощо.

Відповідно до пункту 3.18.2.3.4. Умов банк має право при порушенні клієнтом будь-якого із зобов`язань, передбаченого Умовами, змінити умови кредитування — вимагати від клієнта дострокового повернення кредиту, сплати відсотків за його користування, виконання інших зобов`язань за кредитом у повному обсязі.

Позивач, керуючись ч. 2 ст. 1050 ЦК України та пунктом 3.18.2.3.4. Умов, звернувся до відповідача з вимогою (позовною заявою до суду) про погашення всієї заборгованості за кредитом, відсотків за користування кредитом та нарахованих штрафних санкцій.

Такими діями банк на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом, із чим погодився господарський суд Харківської області, який задовольнив позовні вимоги банку.

Наведене узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 04.07.2018 року у справі № 310/11534/13-ц.

Велика Палата Верховного Суду у вищезгаданій постанові відступила від правового висновку Верховного Суду України, який викладено в постановах №6-1206цс15 від 23 вересня 2015 року, № 6-1252цс16 від 21 вересня 2016 року, № 6-1047цс16 від 06 липня 2016 року, № 6-1412цс16 від 07 вересня 2016 року, № 6-2096цс16 від 27 вересня 2016 року.

Так, у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі №6-1206цс15, від викладеного в якій правового висновку Касаційний суд вважав за необхідне відступити, зазначено, що виходячи із системного аналізу статей 525526599611 ЦК України, змісту кредитного договору суд дійшов висновку про те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносини сторін кредитного договору, не звільняє боржника та поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання й не позбавляє права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України.

У зв`язку з викладеним, суд не приймає до уваги посилання позивача на вищезазначену правову позицію, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду, в свою чергу, вважає, що наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі (у нашому випадку рішення виконано у повному обсязі), не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні.

У такому разі положення абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України, за яким проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики, не підлягають застосуванню, оскільки між сторонами немає домовленості про порядок повернення позики поза межами строку дії договору.

Відповідно до ст. 13 Закону України  «Про судоустрій і статус суддів», висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду України, враховуються іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду, звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів.

Отже, після звернення позивачем до відповідача з вимогою про дострокове погашення всієї заборгованості (в даному випадку шляхом подання відповідного позову), позивач втратив можливість нарахування та стягнення з відповідача відсотків та комісії за кредитним договором, оскільки, нарахування процентів за користування кредитними коштами, комісійних, неустойки поза строком дії кредитного договору не передбачено.

Таким чином, після стягнення в судовому порядку з відповідача всієї заборгованості за договором, позивач втратив можливість нарахування та стягнення з відповідача відсотків за вказаним договором та має право лише на отримання інфляційного нарахування на суму боргу, виражене в національній валюті та на три проценти річних від простроченої суми боргу, згідно положень ст. 625 ЦК України в межах строку позовної давності.

За таких підстав, вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості по процентам за користування кредитом в сумі 94102,75 грн. та заборгованості по комісії за користування кредитом в сумі 16038,95 грн. позбавлені фактичного та правового обґрунтування, а тому суд відмовляє в їх задоволенні.

Водночас, твердження відповідача про його необізнаність з Умовами та Правилами суд вважає непереконливими, оскільки підписавши заяву, останній зобов`язався самостійно ознайомлюватися зі всіма змінами Умов та Правил надання банківських послуг та тарифів на сайті позивача.

Також, відповідач у позовній заяві просить відшкодувати судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8000,00грн.

Так, відповідно до частини третьої статті 123 Господарського процесуального кодексу України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно з статтею 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

За приписами ч.1 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч.2       ст.126 ГПК України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.3 ст.126 ГПК України).

Частиною 8 ст.129 ГПК України, передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Суд також враховує правові висновки, що викладені в постанові Верховного Суду від 03 травня 2018 року у справі №372/1010/16-ц, де зазначено наступне.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

На підтвердження понесених витрат у сумі 8000,00 грн. представник відповідача надав копії: договору про надання правової допомоги від 12.06.2019 року, укладеного між відповідачем та адвокатом Лебединською І.С., свідоцтва про право на заняття вказаної особи адвокатською діяльністю, додаткової угоди до договору про надання правової допомоги від 12.06.2019 року, квитанцій до прибуткового ордеру на загальну суму 8000,00 грн., розрахунок суми витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката. Оригінали вказаних документів були досліджені судом під час судового засідання.

Відповідно до додаткової угоди до договору про надання правової допомоги від 12.06.2019 року та розрахунку суми витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката, вартість послуг адвоката, у зв`язку з розглядом даної справи, склала 8000,00 грн., з яких:

— 2000,00 грн. — вивчення матеріалів, збирання і підготовка доказів (10 годин х 200,00 грн/год);

— 2000,00 грн. — вивчення, аналіз чинного законодавства і судової практики  (10 годин х 200,00 грн/год);

— 4000,00 грн. — підготовка відзиву (12 годин х 333 грн/год).

Позивач в своїй відповіді на відзив зазначає, що розмір витрат на складання позовної заяви є необґрунтованим, а їх розмір значно завищений та не пропорційний реальним затратам.

Водночас, суд зазначає, що розмір адвокатського гонорару за годину роботи у даній справі відповідає Рекомендаціям щодо застосування рекомендованих (мінімальних) ставок адвокатського гонорару, затвердженим Рішенням Ради адвокатів Харківської області № 17 від 21.03.2018 року.

За таких обставин, витрати на правничу допомогу у сумі 8000,00 грн. суд вважає обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню.

Враховуючи вищевикладене, керуючись приписами ст.129 ГПК України, оцінивши відповідність обсягу роботи адвоката з підготовки відзиву та доданих до нього документів, з огляду на розумну необхідність відповідних судових витрат для даної справи, господарський суд дійшов висновку про обґрунтування заявленого відповідачем розміру витрат на професійну правничу допомогу в сумі 8000,00 грн., які підлягають стягненню з позивача на користь відповідача, у зв`язку з відмовою у задоволенні позовних вимог.

Вирішуючи питання розподілу судового збору, суд керується ст. 129 ГПК України та покладає витрати по сплаті судового збору на позивача.

На підставі ст. ст. 6526530549-552610611, ч. 1 ст. 625, ст.ст. 628633, ч. 1 ст. 634629, ч. 1 ст. 1048, ч. 2 ст. 1050, ч.ч. 1, 2 ст. 1054 Цивільного кодексу Українист. 193 Господарського кодексу України, керуючись статтями 73-7476-80129232-233237-238240-241247 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У позові відмовити повністю.

Стягнути з Акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д; код ЄДРПОУ 14360570) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА 1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_2 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8000,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судові рішення у справі набирають законної сили, відповідно до ст.ст. 241284 Господарського процесуального кодексу України.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Східного апеляційного господарського суду в установленому законом порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 23.09.2019 року.

Суддя О.В. Смірнова