РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області у складі:

головуючого — судді:     Пилипчук    Н.П.,

суддів:        Черкасова   В.В., Кірсанової Л.І.

за участю секретаря —    Сотнікової   А.Ю.

розглянувши у судовому засіданні в залі суду в місті Харкові справу за апеляційною скаргою адвоката Панасенко Павла Петровича, який діє в інтересах Особа 1 на рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 01 квітня 2016 року по справі за позовом Особа 1 до Приватного акціонерного товариства «Сьогодні Мультімедіа», Особа 2, Особа 3 про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИЛА:

Особа 1 звернулась до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що ХХ ХХ 20ХХ року на шпальтах друкованого видання “Сегодня” в № ХХХ (№ ХХХХ) була опублікована стаття під назвою (російською мовою) “Хотел на работу — лишился машины”, в якій було поширено недостовірну інформацію про неї, зокрема зазначено наступне: що вона, будучи директором фірми (мовою оригіналу) “обещала людям помочь устроится на работу за границей, брала деньги за услуги, но люди оставались ни с чем”, “в суд обратились шестеро харьковчан, которые требовали вернуть в общей сложности $ 150 тыс.”, “недавно ХХХХХХХ продала свою иномарку “Тойота”, которая находится под арестом, выходит еще один человек — покупатель авто — стал жертвой обмана”, “нынешнее решение заставляет задуматься о том, что от правосудия она откупиться” а також вказано, що Особа 4 звернувся до неї з питання працевлаштування до Канади, візу йому було відкрито, а потім анульовано з причин неправильності наданого запрошення.

Посилаючись на те, що поширення вказаної інформаціє порушує її особисті немайнові права, Особа 1 просила визнати вищевказану інформацію такою, що не відповідає дійсності, принижує її честь, гідність та ділову репутацію, зобов’язати редакцію газети “Сегодня” та кореспондента газети “Сегодня” Особа 5 в місячний термін опублікувати спростування цієї інформації, набравши його тим же шрифтом під заголовком “Спростування”, на тій же сторінці і в такому ж обсязі друкованого тексту, а також стягнути з відповідачів на відшкодування завданої їй моральної шкоди 50000 грн. та сплачену суму судового збору.

Судом першої інстанції за клопотанням позивача було замінено неналежних відповідачів на Приватне акціонерне товариство «Сьогодні Мультімедіа», Особа 2, Особа 3.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 01 квітня 2016 року в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі адвокат Панасенко П.П., який діє в інтересах Особа 1, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким заявлений Особа 1 позов задовольнити. В обґрунтування скарги зазначає, що помилковим є висновок суду про те, що недостовірна інформація, яку просила спростувати позивач, є оціночними судженнями, оскільки ця інформація містить фактичні дані. Крім того, суд безпідставно застосував вимоги ч. 3 ст. 277 ЦК України, оскільки частину третю ст. 277 ЦК України виключено на підставі Закону України № 1170 VII від 27.03.2014 року і вона не є дійсною.

Відповідачі проти позову та апеляційної скарги заперечували, вважали правильним рішення суду першої інстанції.

У відповідності до статті 303 ЦПК України апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги.

Вислухавши доповідь судді, пояснення учасників процесу, що з’явились, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, щб апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що інформація, достовірність якої оспорюється Особа 1, була поширена шляхом публікації статті під назвою “Хотел на работу — лишился машины” з газеті “Сегодня” в № ХХХ (№ ХХХХ) від ХХ ХХ 20ХХ року.

Згідно відомостей Приватне акціонерне товариство «Сьогодні Мультімедіа» авторами статті “Хотел на работу — лишился машины” є Особа 2 та Особа 3, які використали псевдонім «Особа 5».

Відповідно до вимог частин третьої — сьомої статті 277 ЦК України негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного. Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Поширювачем інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов’язків, вважається юридична особа, у якій вона працює. Якщо особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома, фізична особа, право якої порушено, може звернутися до суду із заявою про встановлення факту недостовірнссті цієї інформації та її спростування. Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено у друкованих або інших засобах масової інформації, має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації у тому ж засобі масової інформації з порядку, встановленому законом.

Якщо відповідь та спростування у тому ж засобі масової інформації є неможливими у зв’язку з його припиненням, така відповідь та спростування мають бути оприлюднені в іншому засобі масової інформації, за рахунок особи, яка поширила недостовірну інформацію. Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.

Таким чином, діючим цивільним законодавством закріплена презумпція добропорядності особи, а тому згідно з положеннями статті 10 ЦПК України обов’язок довести, що поширена про позивача інформація є достовірною, покладається на відповідачів.    і

Суд першої інстанції правильно застосував до спірних правовідносин норми ст. 277 ЦК України, в редакції, що діяла на час публікації.

Особа 1 вважає що щодо неї було поширено недостовірну інформацію про те, що вона, будучи директором фірми (мовою оригіналу) “обещала людям помочь устроиться на работу за границей, брала деньги за услуги, но люди оставались ни с чем”; “в суд обратились шестеро харьковчан, которые требовали вернуть в’общей сложности $ 150 тыс.”

Щодо цього у зазначеній публікації фактично вказано наступне: «Как сообщала «Сегодня», в 20ХХ-м Дзержинский райсуд начал слушать дело в отношении директора фирмі ХХХХХХХХ, которую обвинили в мошенничестве. Как утверждают правоохранители, женщина обещала людям устроиться на работу за границей, брала деньги за услуги, но люди оставались ни с чем. В суд обратились шестеро харьковчан, которые требовали вернуть в общей сложности $ 150 тыс.”.

Таким чином, в публікації щодо цих обставин повідомляються не фактичні дані у стверджувальній формі щодо вчинення неправомірних дій Особа 1, а висвітлені обставині щодо розслідування та розгляду кримінальної справи за звинуваченням Особа 1 приведені  точки зору правоохоронців, потрепілого Особа 4, також і точка зору Особа 1 та її представніка адвоката Панасенка П.П., які спростовують пред’явлені звінувачення.

Розповідь про суть кримінальної справи та суть звинувачення у вчинені злочину неможна вважати недостовірною та такою, що підлягає спростуванню в розумінні ст. 277 ЦК України, оскільки кримінальне провадження щодо Особа 1 дійсно має місце, із змісту ухвали Апеляційного Суду Харківської області від 24 вересня 2013 року вбачається, що позивач звинувачується у тому, що пропонувала потерпілим послуги в забезпеченні еміграції та працевлаштування за кордоном, потерпілі передавали їй грошові кошти, які вона частково обертала на свою користь, а взяті на себе зобов*язання не виконувала.

Вироком Дзержинського районного суду м. Харкова від 20.05.2013 року Особа 1 була засуджена за ч. 4 ст. 190 КК України до 5 років позбавлення волі з конфіскацією майна; зазначений вирок був скасований ухвалою Апеляційного Суду Харківської області від 24 вересня 2013 року, справа направлена для додаткового розслідування, на цей час провадження у справі зупинено.

Відповідно до ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

Позивача обурює висвітлення її обвинувачення у кримінальному злочині, в той час, як її вину не встановлено обвинувальним вироком суду, який набрав законної сили.

Дійсно, за змістом ч. 4 ст. 296 ЦК України, ім’я фізичної особи, яка затримана, підозрюється чи обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, або особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, може бути використане (обнародуване) лише в разі набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо неї або винесення постанови у справі про адміністративне правопорушення та в інших випадках, передбачених законом.

Між тим, з огляду на положення статті 32 Конституції України, належить розрізняти справи про захист гідності, честі чи ділової репутації шляхом спростурання недостовірної інформації (права на відповідь) від справ про захист інших особистих немайнових прав.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем заявлено позов саме про спростування недостовірної інформації, а не про захист інших особистих немайнових права.

Відповідно до п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» при розгляді справ про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Згідно з п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.

Відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Статтями 297, 299 ЦК України встановлено, що кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

Фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.

Зміст права на ділову репутацію полягає в можливості правомочної особи претендувати на те, щоб репутація про неї складалась на підставі достовірного сприйняття третіми особами її поведінки і щоб суспільна моральна оцінка відповідала дійсності виконуваних нею вимог закону, моралі, ділових звичаїв, ділової етики.

Відповідно до п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з’ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Частиною другою статті 30 Закону України «Про інформацію» встановлено, що оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Відповідно до змісту ст. 277 ЦК України, не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб’єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів), і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.

Судова колегія вважає, що фраза «Нынешнее решение заставляет задуматься о том, что от правосудия Особа 1 откупится» є оціночним судженням та є вираженням суб’єктивної думки і поглядів Особа 4 і не може бути витлумачена як така, що містить фактичні дані, тому спростуванню не підлягає.

Проте інформація «недавно Особа 1 продала свою иномарку «Тойота», которая находится под арестом», э такою що містить фактичні дані, підлягає перевірці щодо її достовірності, оскільки

Матеріали справи не містять належних та допустимих докази того, що автомобіль Toyota Corolla був проданий Особа 1, натомість остання пред*явила суду свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу та відомості про те, що належний їй автомобіль намагалися продати на аукціоні в ході вчинення виконавчих дій, однак на цей час він залишається у її власності.

Таким чином, інформація про те, що Особа 1 продала належний їй автомобіль «Тойота», який знаходився під арештом не відповідає дійсності отже є недостовірною, порушує особисті немайнові права позивача, оскільки представляє позивача у негативному світі, як таку, що порушує вимоги закону, принижує її гідність та честь.

За таких обставин, наявні підстави для покладення на Приватне акціонерне товариство «Сьогодні Мультімедіа» обов*язку спростувати вказану недостовірну інформацію.

Згідно із ч. 3 ст. 42 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» редакція, журналіст не несуть відповідальності за публікацію відомостей, які не відповідають дійсності, принижують честь і гідність громадян і організацій, порушують права і законні інтереси громадян або являють собою зловживання свободою діяльності друкованих засобів масової інформації і правами журналіста, якщо вони є дослівним відтворенням офіційних виступів посадових осіб державний органів, організацій і об’єднань громадян.

Підстав для звільнення відповідачів від відповідальності за публікацію відомостей, які не відповідають дійсності, передбачених ст. 42 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» колегією суддів не встановлено.

Автори статті достатнім чином не перевірили інформацію щодо вказаних обставин.

Фраза «выходит еще один человек — покупатель авто — стал жертвой обмана» є вираженням суб’єктивної думки і поглядів автора тому не може бути витлумачена як така, що містить фактичні дані, тому спростуванню не підлягає.

Інформація про те, що Особа 1 — директор фірми, а також про те, що Особа 4 звертався до неї з питання працевлаштування до Канади сама по собі не є такою, що ганьбить честь та гідність позивача, іби Згідно з п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі Фізичної особи, а також ділової репутації Фізичної та юридичної особи», відповідачами у справі про захист гідності, честі чи ділової репутації є фізична або юридична осрба, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації. Якщо позов пред’явлено про спростування інформації, опублікованої в    засобах масової інформації, то належними відповідачами є автор і редакція відповідного засобу масової інформації чи інша установа, що виконує її функції, оскільки згідно зі статтею 21 Закону про пресу ( 2782-12 ) редакція або інша установа, яка виконує її функції, здійснює підготовку та випуск у цо       світ друкованого засобу масової інформації. У разі, коли редакція друкованого засобу масової інформації не має статусу юридичної особи, належним відповідачем є юридична особа, структурним підрозділом якої є редакція. Якщо редакція не є структурним підрозділом юридичної особи, то належним відповідачем виступає засновник друкованого засобу масової інформації. У випадку, коли інформація була поширена у засобі масової інформації з посиланням на особу, яка є джерелом цієї інформації, ця особа також є чні належним відповідачем. При опублікуванні        чи іншому поширенні оспорюваної інформації без зазначення автора (наприклад, у редакційній статті) відповідачем у справі має бутиорган, що здійснив випуск засобу масової інформації.

Як роз’яснено у п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам слід мати на увазі, що у справах про спростування відомостей, поширених і о      засобами масової інформації (в пресі, по радіо і телебаченню), як відповідачі до участі притягаються автор, орган засобу масової інформації, що їх поширив, а у передбачених законом випадках, і відповідна службова особа цього органу, які й несуть обов’язок по

відшкодуванню заподіяної моральної шкоди відповідно до ступеня вини кожного з них. ая Якщо позивач не бажає притягати когось з них до відповідальності, на решту заподіювачів моральної шкоди покладається обов’язок по відшкодуванню тієї її частини, яка відповідає ступеню їх вини. В разі, коли орган масової інформації не називає автора, суд виходить з ль того, що вину за поширення зазначених відомостей цей орган взяв на себе,

Судова колегія вважає доведеним, що внаслідок порушення відповідачами прав позивача їй завдано моральної шкоди, яка полягає у приниженні її честі та гідності, у тому, що вона зазнала душевні переживання, вимушена була докладати додаткових зусиль для нормалізації свого життя.

3 огляду на роз*яснення Пленуму Верховного Суду України, що викладені вище, моральну шкоду на користь позивача слід стягнути з відповідачів у рівних частках з кожного.

Визначаючи розмір шкоди судова колегія виходить з принципів розумності та справедливості та вважає необхідним і достатнім стягнути на користь позивача з не відповідачів по 2000 грн. з кожного.

Виходячи    з        наведеного  і керуючись ст.ст.         303,   304,   313-315, 317,       319    ЦПК  України, судова колегія,-

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу адвоката Панасенко Павла Петровича, який діє в інтересах Особа 1 задовольнити частково.

Рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 01 квітня 2016 року скасувати.

Позов Особа 1 задовольнити частково.

Визнати недостовірною та такою, що принижує гідність та честь Особа 1 інформацію, опубліковану на сьомій сторінці газети «Сегодня» від ХХ.ХХ.20ХХ року номер ХХХ(ХХХХ) у статті «Хотел на работу — лишился машины», а саме твердження проте, що «Заворотная продала свою иномарку «Тойота», под арестом».

Зобов’язати Приватне акціонерне товариство «Сьогодні Мультімедіа», Особа 2, Особа 3 в запланованому найближчому випуску газети «Сегодня» спростувати недостовірну інформацію про те, що « Особа 1 продала свою іномарку «Тойота», которая находится под арестом» шляхом опублікування на сьомій сторінці газети тим же шрифтом під заголовком «Спростування» повідомлення про це судове рішення та виклавши частину четверту резолютивної частини цього рішення.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Сьогодні Мультімедіа», Особа 2, Особа 2 у рахунок відшкодування моральної шкоди по 2 000 грн. з кожного на користь Особа 1.

У решті позову Особа 1 відмовити. .

Рішення апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

 

Головуючий

Судді