Справа №639/7854/21
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 вересня 2022 року Жовтневий районний суд м. Харкова
в складі: головуючого — судді Баркової Н.В.,
за участю секретаря — Кролівець П.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, —
ВСТАНОВИВ:
22.11.2021 року представник позивача АТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з позовною заявою до відповідача ОСОБА_1 і просить суд стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором №НAD0AU00030010 станом на 25.10.2021 року у розмірі 55 593,10 грн. та стягнути з відповідача судові витрати у розмірі 2 270,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, відповідач звернулась до АТ КБ «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим 29.06.2006 року позивач та відповідач підписали договір №НAD0AU00030010. Відповідач ОСОБА_1 при підписанні заяви-анкети підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з запропонованими Умовами та правилами надання банківських послуг та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті позивача, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Позивач вказує, що свої зобов`язання за кредитним договором виконав у повному обсязі, надавши позивачу кредит у розмірі 11 107,42 доларів США на термін до 28.06.2011 року. Відповідач не надавав своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості за Кредитом, відсотками, комісією, а також іншими витратами відповідно до умов договору, що має відображення у розрахунку заборгованості за договором №НAD0AU00030010. Таким чином, у порушення умов кредитного договору, а також ст. ст. 509, 526, 1054 ЦК України, відповідач зобов`язання за вказаним Договором не виконав. Разом з тим, 22.01.2009 року АТ КБ «ПриватБанк» звернувся до Жовтневого районного суду м. Харкова з позовною заявою про стягнення заборгованості з відповідача, рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 23.10.2009 року позов задоволено, вирішено стягнути заборгованість, нараховану станом на 30.12.2008 року, в розмірі 5 810,10 доларів США, що еквівалентно 44 737,77 грн. Однак, винесення рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 23.10.2009 року не свідчить про припинення договірних правовідносин сторін, оскільки договір діє до повного виконання сторонами зобов`язань та не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов`язання. Прострочена сума заборгованості становить 5 557,06 доларів США. Оскільки, з відповідача було стягнуто заборгованість за кредитним договором за період з дати укладання кредитного договору до дати поточної заборгованості, яка була вказана в рішенні Жовтневого районного суду м. Харкова від 23.10.2009 року, тобто за період з 29.06.2006 року по 30.12.2008 року, то за період після подання позовної заяви від 22.01.2009 року, з 23.01.2009 по 25.10.2021 року відповідач має заборгованість у розмірі — 2 114.61 доларів США, яка складається із 3 % річних від простроченої суми.
У зв`язку з викладеним позивач вимушений звернутися до суду з даним позовом.
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 23.11.2021 року позов Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом 10 днів з дня отримання копії даної ухвали.
На виконання ухвали суду від 23.11.2021 року вказані недоліки позовної заяви були усунуті та ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 08.12.2021 року прийнято позов до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Призначено судове засідання.
28.12.2021 року від представника відповідача ОСОБА_1 – адвоката Панасенко П.П. надійшов відзив на позов, в якому представник відповідача просить застосувати позовну давність до кредитної заборгованості — три роки до моменту подання позову, відмовити у задоволенні позову у повному обсязі та стягнути з відповідача витрати на правову допомогу у розмірі 8000,00 грн. Зокрема, представник відповідача посилається на те, що позивач у зазначений строк не звернувся до виконавчої служби із заявою про відкриття виконавчого провадження на підставі виконавчого листа, виданого по цивільній справі № 2-1832/2009. Крім того, позивачем було нараховано три відсотки річних за період з 22.01.2009 року по 25.10.2021 року, тобто поза межами строків позовної давності. Так, заочне рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 23.10.2009 року по цивільній справі № 2-1832/2009 за позовом ЗАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №НAD0AU00030010 від 29.06.2006 року набрало чинності 03.11.2009 року. Таким чином, про порушення своїх прав банк дізнався 03.11.2009 року та з цього часу розпочався перебіг позовної давності, зокрема щодо сплати трьох відсотків річних. Отже перебіг позовної давності щодо сплати трьох відсотків річних розпочався 03.11.2009 року та закінчився 03.11.2012 року. АТ КБ «ПриватБанк» звернувся до відповідача з позовною заявою про стягнення трьох відсотків річних тільки 28.10.2021 року, коли з дня виникнення права вимоги минуло більше 9 років. При цьому, 3% річних за останні три роки, які передують подачі позову (28.10.2018 року — 28.10.2021 року), за розрахунками представника відповідача складають 500,13 доларів США: з 28.10.2018 року по 28.10.2019 року — 5557, 06 х 3 % х 366: 366: 100 = 166, 71 доларів США; з 28.10.2019 р. по 28.10.2020 року — 5557, 06 х 3 % х 366: 366: 100 = 166, 71 доларів США; з 28.10.2020 року по 28.10.2021 року — 5557, 06 х 3 % х366: 366: 100 = 166, 71 доларів США. Отже відповідач та його представник заперечують проти нарахування 3 % річних в сумі 2 114, 61 доларів США та вважають, що позов задоволенню не підлягає.
15.02.2022 року представником позивача АТ КБ «ПриватБанк» надано на адресу суду письмові пояснення на позов, в яких позивач просить задовольнити позов у повному обсязі.
Також 29.09.2022 року представником позивача АТ КБ «ПриватБанк» надано на адресу суду додаткові пояснення, в яких, зокрема, роз`яснено, що на час звернення до суду з даним позовом в листопаді 2021 року весь кредит вже було винесено на прострочку та залишок заборгованості в сумі 5 557,06 доларів США було перенесено на рахунки сумнівної заборгованості — списано з активів банку. У виписці дана операція відображена 26.03.2012 року як «Списание кредита согласно протокола КК от 20.03.2012 г.». Саме на даний залишок заборгованості було проведено нарахування 3% річних. Як вже зазначалося вище, в добровільному порядку рішення відповідачем не виконувалось, проте, станом за період з 30.12.2008 р. (дати формування розрахунку заборгованості) до винесення рішення 23.10.2021р. було часткове погашення боргу, що вбачається з виписки. Отримані від відповідача кошти розподілялись Банком відповідно до Цивільного Кодексу України, а саме — статті 534 «Черговість погашення вимог за грошовим зобов`язанням»: 1. У разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов`язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором: 1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов`язані з одержанням виконання; 2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; 3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.
Крім того, представник позивача заперечує стосовно заявленого до стягнення представником відповідача розміру витратна правову допомогу і звертає увагу на те, що відзив на позов, поданий представником відповідача, зводиться виключно до вимог про застосування строків позовної давності, а отже, його виготовлення не вимагало значного обсягу технічних робіт, тобто свідчить про необґрунтованість та неспівмірність заявленої до стягнення суми витрат із реальністю таких витрат, зокрема, з огляду на незначний обсяг юридичної та технічної роботи щодо підготовки вказаних документів.Також представник позивача вважає, що адвокатом значно завищено час роботи на збір доказів на подання до суду, консультування та вивчення документів, враховуючи, що стороною відповідача не було надано нових доказів, ніж ті що явно перебували в їх користуванні, враховуючи існування не одного судового процесу, між сторонами. Таким чином, представник відповідача вважає, що розмір відшкодування понесених відповідачем витрат на правову допомогу не відповідає вищевказаним критеріям розумності, співмірності та справедливості, є значно завищеним і підлягає зменшенню.
Представник позивача АТ КБ «ПриватБанк» подав до суду заяву, в якій просив проводити розгляд справи в його відсутність.
Представник відповідача ОСОБА_1 — Панасенко П.П. надав письмову заяву, в якій також просив провести засідання у його відсутність, заперечував проти задоволення позовних вимог, просив відмовити у задоволенні позову та стягнути з відповідача на користь відповідача витрати на правову допомогу.
Суд, дослідивши письмові докази та подані заяви по суті справи, приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що між Закритим акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк», в особі Харківського ГРУ ПриватБанку та ОСОБА_1 29.06.2006 року був укладений кредитний договір №НAD0AU00030010. Позивач виконав свої зобов`язання, надавши грошові кошти у розмірі 13570, 84 доларів США, зі сплатою відсотків за користування цим кредитним лімітом у розмірі 12% річних згідно з п.3.1. вказаного договору. Строк повернення кредиту, згідно з п.1.3 кредитного договору, було встановлено до 28.06.2011 року, який міг бути змінений у разі порушення зобов`язань за цим кредитним договором. Відповідно до кредитного договору №НAD0AU00030010 від 29.06.2006 р., погашення кредиту, сплата відсотків за цим договором здійснюється у валюті кредиту. Зазначені обставини підтверджені наданими суду доказами, а також вже встановлені таким, що набрало чинності, заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 23.10.2009 року, яким позов Закритого акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПриватБанку заборгованість у розмірі 44737, 77 грн., що в еквіваленті за курсом НБУ -7,70 грн. за один долар США становить 5810,10 доларів США, за кредитним договором №НAD0AU00030010 від 29.06.2006 р., стягнуті судові витрати у розмірі 447, 38 грн. та 30,00 грн. — витрати на інформаціно-технічне забезпечення судового процесу. Рішення набрало законної сили (а.с.8-10, 15-33).
Згідно з ч.4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Отже, всі вищевикладені обставини, встановлені рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 23.10.2009 року, яке набрало законної сили, не доказуються, оскільки інше не встановлено законом.
ПАТ КБ «ПриватБанк» змінило тип товариства з публічного на приватне та назву на Акціонерне товариства Комерційний банк «ПриватБанк», що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
У відповідності до ч. 2 ст. 5 Закону України «Про Акціонерні товариства» зміна типу товариства з приватного на публічне або з публічного на приватне не є його перетворенням. Зміна назви юридичної особи не тягне за собою правонаступництва, а лише правовий наслідок проведення державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, пов`язаних зі зміною назви.
Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість відповідача ОСОБА_1 за період з дати укладання кредитного договору до дати поточної заборгованості, яка була вказана в рішенні Жовтневого районного суд м. Харкова від 23.10.2009 року, тобто за період з 29.06.2006 року по 30.12.2008 року, та за період після подання позовної заяви від 22.01.2009 року, з 23.01.2009 по 25.10.2021 року становить 2 114.61 доларів США і складається з 3 % річних від простроченої суми і розрахована із суми боргу в розмірі 5557, 06 доларів США (а.с.11-12). При цьому в письмових поясненнях представника позивача визнана та обставина, що сума боргу, яка береться для розрахунку позовних вимог є меншою, ніж стягнута рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 23.10.2009 року, оскільки відповідачем проведені часткові оплати, що не заперечувалось і представником відповідача.
У відповідності до положень ч. 3 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, які мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості, та кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно до пункту 4 частини 2 статті 43 ЦПК України учасники справи зобов`язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Статтею 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Положеннями ч. 2 ст. 78 ЦПК України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно зі ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 82 ЦПК України передбачені підстави звільнення від доказування, зокрема, в ч.1 зазначеної статті визначено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог — відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона — підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом ст. 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із ч.1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Висновки про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 14-134цс18.
Гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.
Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року № 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі — Декрет № 15-93), Законом України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».
Гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти — фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.
Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству.
Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 року по справі №373/2054/16-ц (14-446цс18).
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність — це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.
Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.
Частинами першою та п`ятою статті 261 ЦК України встановлено, що за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов`язаннями з визначеним строком виконання, перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).
При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як «строк дії договору», так і «строк (термін) виконання зобов`язання» (статті 530, 631 ЦК України).
Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення — невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.
В даному випадку рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 23.10.2009 року, яким з відповідача стягнута заборгованість в розмірі 5 810,10 доларів США набрало законної сили і підлягає виконанню, однак виконано лише частково, борг відповідача на даний час становить 5 557,06 доларів США, що не оспорювалось і визнано учасниками справи, отже порушення прав позивача невиплатою боргу за рішенням суду носить триваючий характер. Між тим суд вважає, що звертаючись з позовом про стягнення 3% річних за весь час прострочення виплати боргу позивач пропустив трирічний строк позовної давності, оскільки має право стягнути зазначені суми лише за останні три роки до звернення з цим позовом 22.11.2021 року. Тому у стягненні суми 3% річних, розрахованих за інший період, до 22.11.2018 року, суд відмовляє в задоволенні позову у зв`язку з пропуском позивачем строків позовної давності без поважних причин.
В іншій частині, погоджуючись з наданим представником відповідача розрахунком 3% річних за останні три роки до звернення з позовом, суд вважає, що дана заборгованість за кредитним договором №НAD0AU00030010 від 29.06.2006 року у вигляді 3 % річних від простроченої суми за останні три роки, які передують подачі позову підлягає стягненню з відповідача в розмірі 500,13 доларів США, а позов в цій частині — задоволенню.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити суду, та відмінності, які існують в державах — учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. (Проніна проти України, №63566/00, пр.23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 р.).
Згідно із ч.ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Позивачем сплачено при зверненні з позовом судовий збір в сумі 2 270,00 грн. (а.с.1). У зв`язку з частковим задоволення позовних вимог (на 23,7%), пропорційно розміру задоволених позовних вимог з відповідача підлягає стягненню на користь АТ КБ «ПриватБанк» судовий збір в розмірі 538,00 грн.
Крім того, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу. Відповідно до ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову — на відповідача; у разі відмови в позові — на позивача; у разі часткового задоволення позову — на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ч.4 ст.137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співвмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно з ч. 5 ст. 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
14.12.2021 року між адвокатом Панасенко П.П. та ОСОБА_1 укладений договір про надання правової допомоги. Згідно з актом про надання правової допомоги від 14.12.2021 року відповідачу надані відповідні послуги вартістю 8 000,00 грн., які відповідають детальному розрахунку вартості правової допомоги за актом виконаних робіт, підписаному клієнтом та адвокатом і наданим суду.
Судом досліджені заперечення представника позивача щодо зменшення розміру витрат на правову допомогу, однак суд не знаходить передбачених законом підстав для їх задоволення, оскільки вважає розмір витрат на правову допомогу співмірним з обсягом наданих адвокатом послуг.
З огляду на викладене, беручи до уваги положення ст.ст. 133, 137 ЦПК України, суд приходить до висновку про наявність достатніх правових підстав для стягнення з позивача пропорційно розміру позовних вимог, в задоволенні яких відмовлено (на 76,3%), стягнути з позивача на користь відповідача витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката у розмірі 6104,00 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 6, 7, 12, 13, 19, 43, 76, 81, 82, 89, 131, 133, 141, 258, 259, 263-265 ЦПК України, ст.ст. 258, 526, 549, 610-612, 625, 1050, 1054 ЦК України, суд, —
ВИРІШИВ:
Позов Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості — задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором №НAD0AU00030010 від 29.06.2006 року у розмірі 500 (п`ятсот) доларів США 13 центів США.
В іншій частині в задоволенні позовних вимог — відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» судовий збір у розмірі 538 (п`ятсот тридцять вісім) гривень 00 копійок.
Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, у розмірі 6 104 (шість тисяч сто чотири) гривні 00 копійок.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк», юридична адреса: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1-Д, адреса для листування: м. Дніпро, вул. Набережна перемоги, буд. 50, код ЄДРПОУ 14360570;
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Повне рішення складено 25.10.2022 року.
Суддя Н.В. Баркова