Справа № 641/4131/25
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 вересня 2025 року м. Харків
Слобідський районний суд м. Харкова у складі:
головуючого судді Ященко С.О.,
за участю секретаря судового засідання Чабанової А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу № 641/4131/25
позивач: ТОВ «Санфорд Капітал»
відповідач: ОСОБА_1
про стягнення заборгованості,
ВСТАНОВИВ:
ТОВ «Санфорд Капітал» за допомогою системи «Електронний суд» звернулось до Слобідського районного суду м. Харкова з позовом до ОСОБА_1 , в якому просить стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором № 26257046871403 від 17.05.2016 року в розмірі 16949,41 грн. та судові витрати.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що 17.05.2016 року між ПАТ «Банк Кредит Дніпро» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 26257046871403, у відповідності до умов якого ОСОБА_1 отримала строковий кредит шляхом відкриття кредитної лінії в розмірі 6100 грн. на строк 12 місяців зі сплатою процентів за користування кредитом та комісій. Згідно умов договору ОСОБА_1 зобов`язалась у визначені строки здійснювати погашення суми заборгованості, проценти за користування кредитом та комісії.
У порушення умов кредитного договору № 26257046871403 від 17.05.2016 року року про належне, повне і своєчасне виконання зобов`язань, ОСОБА_1 зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконує, не сплачує щомісячні платежі, в результаті чого станом на 10.04.2024 року ОСОБА_1 має заборгованість в розмірі 16949,41 грн., а саме: 6085,53 грн. — заборгованість за кредитом; 8337,18 грн. — заборгованість по процентам за користування кредитом; 2526,70 грн. — заборгованість за комісією.
Між АТ «Банк Кредит Дніпро» та ТОВ «Санфорд Капітал» 11.04.2024 року укладено договір факторингу № 11/04/24, відповідно до умов якого ТОВ «Санфорд Капітал» набуло право вимоги за кредитними договорами, укладеними позичальниками з АТ «Банк Кредит Дніпро», в тому числі за кредитним договором № 26257046871403 від 17.05.2016 року.
26.06.2025 року представником відповідача адвокатом Лебединською І.С. до суду подано відзив на позовну заяву, в якому вона частково заперечує проти позовних вимог.
В обґрунтування своїх заперечень посилається на те, що умовами кредитного договору № 26257046871403 від 17.05.2016 року не встановлено комісію за користування кредитними коштами. Крім того, станом на час укладення вказаного кредитного договору Законом України «Про захист прав споживачів» було заборонено банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту. Таким чином, банком без належних на те правових підстав нараховано комісію за користування кредитними коштами. Відповідачем за період з 31.05.2016 року по 10.04.2024 року сплачено комісію в загальному розмірі 6493,56 грн. Заборгованість відповідача за тілом кредиту складає 6085,53 грн. Враховуючи, що відповідачем було сплачено 6493,56 грн. комісій, нарахованих в порушення вимог закону та умов договору, що перевищує суму тіла кредиту у розмірі 6085,53 грн., то заборгованість за тілом кредиту відсутня. Крім того, за рахунок сплачених відповідачем коштів у розмірі 6493,56 грн. сплачено також відсотки в розмірі 408,03 грн. (6493,56грн.-6085,53грн.). Таким чином, залишок заборгованості відповідача перед позивачем складає 7929,15 грн. (8337,18грн.-408,03грн.). Також представник відповідача зазначає, що витрати позивача на правову допомогу є завищеними, оскільки вони не були фактичними та неминучими, а їхній розмір необґрунтований. В зв`язку з чим просить зменшити розмір витрат позивача на правничу допомогу до 3500 грн.
Ухвалою Слобідського районного суду м. Харкова від 12.06.2025 року відкрито провадження по справі та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження.
У судове засідання представник позивача не з`явилась. Надала до суду заяву, в якій просить розглядати справу за її відсутності на підставі наявних в матеріалах справи доказів.
Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилась. Від представника відповідача надійшла заява, в якій вона просить проводити розгляд справи без її участі.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази в їх сукупності, суд встановив наступні фактичні обставини та відповідні правовідносини.
З матеріалів справи судом встановлено, що 17.05.2016 року між ПАТ «Банк Кредит Дніпро» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 26257046871403, у відповідності до умов якого ОСОБА_1 отримала строковий кредит в розмірі 6100 грн. на строк 12 місяців, зі сплатою процентів за користування кредитом. Згідно умов договору ОСОБА_1 зобов`язалась у визначені строки здійснювати погашення суми заборгованості, проценти за користування кредитом.
З розрахунку заборгованості, доданого до позовної заяви встановлено, що ОСОБА_1 має заборгованість за кредитним договором № 26257046871403 від 17.05.2016 року, яка станом на 10.04.2024 року складає 16949,41 грн., а саме: 6085,53 грн. — заборгованість за кредитом; 8257,37 грн. — заборгованість по процентам за користування кредитом; 2526,70 грн. — заборгованість за комісією.
Між АТ «Банк Кредит Дніпро» та ТОВ «Санфорд Капітал» 11.04.2024 року укладено договір факторингу № 11/04/24, відповідно до умов якого ТОВ «Санфорд Капітал» набуло право вимоги за кредитними договорами, укладеними позичальниками з АТ «Банк Кредит Дніпро», в тому числі за кредитним договором № 26257046871403 від 17.05.2016 року.
Наявність заборгованості за кредитним договором зумовила звернення ТОВ «Санфорд Капітал» до суду за захистом своїх прав, спірні правовідносини регулюються Цивільним кодексом України (далі — ЦК України).
Відповідно до частин 1 і 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом ст. ст. 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог — відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
За змістом ст. 634 цього Кодексу, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Сторони не можуть у договорі визначати взаємні права й обов`язки у спосіб, який суперечить існуючому публічному порядку, порушує положення Конституції України, не відповідає передбаченим статтею 3 ЦК України загальним засадам цивільного законодавства, що обмежують свободу договору, зокрема справедливості, добросовісності, розумності (пункт 6 частини першої вказаної статті). Домовленість сторін договору про врегулювання відносин усупереч існуючим у законодавстві обмеженням не спричиняє встановлення відповідного права та/або обов`язку, як і його зміни та припинення. Тому підписання договору не означає безспірності його умов, якщо вони суперечать законодавчим обмеженням (близькі за змістом висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 01 червня 2021 року у справі № 910/12876/19).
Частиною третьою статті 42 Конституції України передбачено, що держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.
Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) підтверджено, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.
У Рішенні від 01 листопада 2023 року № 9-р(ІІ)/2023 Конституційний Суд України дійшов висновку, що дієвий та ефективний захист прав споживачів є одним зі способів виконання державою її головного конституційного обов`язку — утверджувати й забезпечувати права і свободи людини (абзац перший підпункту 3.8 пункту 3 мотивувальної частини).
Відповідно до частини п`ятої статті 11, частин першої, другої, п`ятої, сьомої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент укладення спірного кредитного договору) до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.
Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.
Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.
Згідно з абзацом другим частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній момент укладення спірного кредитного договору) споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі.
Відповідно до частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент укладення спірного договору) нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.
Частиною третьою статті 55 України «Про банки і банківську діяльність» (тут і далі — у редакції, чинній на час укладення кредитного договору) передбачено, що банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг.
Банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо). Інакше кажучи, банк неповноважний стягувати з позичальника плату (комісію) за управління кредитом, адже такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов`язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку.
Принципи справедливості, добросовісності та розумності є фундаментальними засадами цивільного законодавства та основами зобов`язання (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України), спрямованими, зокрема, на реалізацію правовладдя та встановлення меж поведінки у цивільних відносинах. Добросовісність у діях їхнього учасника означає прагнення сумлінно використовувати цивільні права і сумлінно виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями, бездіяльністю шкоди правам та інтересам інших осіб.
З урахуванням принципів справедливості та добросовісності на позичальника не можна покладати обов`язок сплачувати платежі за послуги, за отриманням яких він до кредитодавця фактично не звертався. Недотримання вказаних принципів призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту. Виконання позичальником умов кредитного договору, встановлених із порушенням зазначених принципів, не приводить ці умови у відповідність до засад цивільного законодавства.
Виходячи зі змісту вказаних норм, надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту — це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку.
Отже, виходячи із принципів справедливості, добросовісності на позичальника не може бути покладено обов`язок сплачувати платежі за послуги, які ним фактично не замовлялись і які банком фактично не надавались, а встановлення платежів за такі послуги було заборонено нормативно-правовими актами.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року в справі № 524/5152/15.
Частинами другою, третьою статті 215 ЦК України визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до статті 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Частинами першою, другою статті 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Умови кредитного договору щодо сплати позичальником на користь банку комісій у вигляді винагороди за надання фінансового інструменту, що було заборонено частиною третьою статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», частиною четвертою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», які були чинними на момент укладення оспорюваного кредитного договору, порушують публічний порядок та є нікчемними.
Практика правозастосування положень статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів», а також положень статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», у редакціях, які набрали чинності з 13 січня 2006 року, зокрема в частині визнання нікчемними положень кредитного договору про сплату винагороди за надання фінансового інструменту є усталеною (постанова Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16, постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц; постанови Верховного Суду від 21 квітня 2021 року у справі № 677/1535/15, від 15 грудня 2021 року у справі № 209/789/15, від 12 квітня 2022 року у справі № 640/14229/15, від 20 липня 2022 року у справі № 343/557/15-ц, на які посилається заявник у касаційній скарзі, від 19 квітня 2023 року у справі № 335/4991/16-ц, від 07 червня 2023 року у справі № 234/3840/15-ц, від 06 грудня 2023 року у справі № 755/15848/20, від 24 квітня 2024 року у справі № 161/5741/21).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 78 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно з ч. 2 ст. 79 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Приписами ч. 1 ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Дослідивши надані суду докази, судом встановлено, що шляхом підписання універсального договору банківського обслуговування клієнтів — фізичних осіб в ПАТ «Банк Кредит Дніпро» 17.06.2016 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Банк Кредит Дніпро» укладено кредитний договір.
Взяті на себе зобов`язання за договором від 17.05.2016 року банк виконав своєчасно і повністю, надавши ОСОБА_1 кредитні кошти, однак в порушення зазначених умов договору ОСОБА_1 зобов`язання за договором належним чином не виконала, отримані кредитні кошти та проценти за користування ними у повному обсязі не сплатила.
При цьому, з розрахунку заборгованості ОСОБА_1 вбачається, що протягом користування кредитними коштами банком, починаючи з 26.01.2018 року, нараховано позичальнику щомісячне списання комісії за обслуговування кредитної заборгованості.
Однак, в кредитному договорі від 17.05.2016 року не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються ОСОБА_1 та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту.
В інформації про умови кредитування відомості про встановлення за договором комісії за видачу готівки, за надання кредиту, інших комісій, а також орієнтовної суми платежів за комісією за весь строк кредиту відсутні.
Посилання позивача у позовній заяві на те, що універсальний договір банківського обслуговування (УДБО) підтверджує обов`язок позичальника сплатити погоджені комісії, не підтверджені належними та допустимими доказами.
При цьому, вирішуючи питання щодо нарахування комісій, суд виходить також з того, що законодавством, чинним на момент укладення кредитного договору,було заборонено нарахування банком та сплату позичальником на користь банку комісій у вигляді винагороди за надання фінансового інструменту.
Таким чином, суд прийшов до висновку, що банком неправомірно нараховано, а фактором в подальшому пред`явлено до стягнення комісію 2526,70 грн., а тому підстави для її стягнення з відповідача відсутні.
З доданого до позовної заяви розрахунку заборгованості судом також встановлено, що протягом дії договору № 26257046871403 від 17.05.2016 року відповідачем було внесено грошові кошти на сплату комісії у розмірі 6493,56 грн.
Оскільки банком протягом дії договору неправомірно нараховано позичальнику щомісячну комісію за обслуговування кредитної заборгованості у розмірі 6493,56 грн. і ця комісія сплачена ОСОБА_1 , суд дійшов висновку про те, що вказана сума підлягає вирахуванню із загального розміру заборгованості.
Оскільки ОСОБА_1 належним чином умови кредитного договору щодо повернення кредиту та сплати відсотків не виконала, стягненню з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Санфорд Капітал» підлягає заборгованість за кредитним договором в розмірі 7929,15 грн. (6085,53грн. (тіло кредиту) + 8337,18грн. (проценти за користування кредитом) — 6493,56 грн. (сплачена комісія)=7929,15грн.)
В п. 23 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» наголошується, що п.1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, а в п.58 рішення Європейського суд у справі «Серявін та інші проти України» зазначається про те, що призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті… Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).
З огляду на викладене, оцінивши надані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, а також належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, перевіривши всі доводи і заперечення сторін, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги ТОВ»Санфорд Капітал» підлягають частковому задоволенню.
Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.
Відповідно до положень частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Частинами 1 та 2 ст. 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову — на відповідача; 2) у разі відмови в позові — на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову — на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
При зверненні до суду з цим позовом ТОВ «Санфорд Капітал» сплачено 2422,40 грн. судового збору за подання позову, що підтверджується платіжною інструкцією від 13.06.2024 року.
Приймаючи до уваги, що частка задоволених позовних вимог складає 46,78%, то суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат зі сплати судового збору у розмірі 1133,19 грн. (2422,40грн.*46,78/100).
Відповідно до ч. 1 статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Згідно з положеннями частин першої-четвертої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При розгляді справи «Гуриненко проти України» (рішення Європейського суду з прав людини від 18 лютого 2010 року, №37246/04) ЄСПЛ зазначив, що при розгляді питань компенсації витрат, понесених сторонами на отримання ними юридичної допомоги (в тому числі й під час розгляду їх справ в національних судах) задоволенню судом підлягають лише ті вимоги, по яким доведено, що витрати заявника були фактичними, неминучими, необхідними, а їх розмір розумним та обґрунтованим.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 червня 2018 року по справі № 826/1216/16 висловила правову позицію про те, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
В обґрунтування розміру понесених позивачем ТОВ «Санфорд Капітал» витрат на правничу допомогу у розмірі 7200 грн. до матеріалів справи надано копії наступних документів: Договір про надання правничої допомоги № 1/04 від 01.04.2024, укладений між ТОВ «Санфорд Капітал» та АО «Альянс ДЛС» в особі керуючого партнера М.Маслюженко; ордер №1310920 на надання правничої допомоги ТОВ «Санфорд Капітал» в місцевих загальних судах АО «Альянс ДЛС» , акт приймання-передачі послуг з правничої допомоги № 4 від 16.12.2024 року, відповідно до якого АО «Альянс ДЛС» надало ТОВ «Санфорд Капітал» наступні послуги: проведення юридичного аналізу та фінансового аналізу боржника ОСОБА_1 вартістю 1200грн., складання, підписання та подання до суду позовної заяви про стягнення кредитної заборгованості вартістю 6000 грн.; загальною вартістю 7200 грн.
В обґрунтування розміру понесених відповідачем ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу у розмірі 3500 грн. до матеріалів справи надано копії наступних документів: Договір про надання правничої допомоги від 26.06.2025 року, укладений між адвокатом Лебединською І.С. та ОСОБА_1 , ордер № 1269380 на надання правничої допомоги ОСОБА_1 адвокатом Лебединською І.С. у Слобідському районному суді м. Харкова, розрахунок суми судових витрат, які ОСОБА_1 понесла в зв`язку з розглядом справи № 641/4131/25, акт приймання-передачі від 26.06.2025 року та квитанцію до прибуткового касового ордеру про сплату ОСОБА_1 адвокату Лебединській І.С. 3500грн.
Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір — обґрунтованим.
У постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 сформовано правовий висновок про те, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, приписами статей 123- 130 ГПК України, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Отже, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.
Зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, доводи відповідача щодо неспівмірності заявлених до стягнення витрат на правову допомогу, суд зазначає, що розмір пред`явлених ТОВ «Санфорд Капітал» до відшкодування витрат на надання йому правової допомоги є завищеним щодо іншої сторони спору.
Враховуючи складність справи та виконаної адвокатом роботи, розмір частки задоволених позовних вимог, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, суд дійшов висновку про необхідність зменшення їх розміру та стягнення з відповідача на користь позивача 1862,70 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Приймаючи до уваги, що частка позовних вимог, в задоволенні яких відмовлено, складає 53,22%, то суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з позивача на користь відповідача витрат на правничу допомогу у розмірі 1862,70грн. (3500грн.*53,22/100).
При цьому, при остаточному вирішенні питання про розподіл витрат на правничу допомогу, суд вважає за необхідне провести зустрічне зарахування витрат на правничу допомогу, що підлягають стягненню з кожної зі сторін.
Керуючись ст.ст.4,10-13,76-81,263-265,268,273 ЦПК України,
ВИРІШИВ:
Позовні вимоги Товариства зобмеженою відповідальністю «Санфорд Капітал»до ОСОБА_1 про стягненнязаборгованості задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства зобмеженою відповідальністю»Санфорд Капітал» заборгованість за кредитним договором № 26257046871403 від 17.05.2016 року станом на 10.04.2024 року в розмірі 7929 грн. 15 коп., витрати по сплаті судового збору у розмірі 1133 грн. 19коп., а всього 9062 (дев`ять тисяч шістдесят дві) грн. 34 коп.
В решті позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Санфорд Капітал» (адреса місцезнаходження: вул. Сімферопольська, 21, 5-й пов., прим. 68, 69, м. Дніпро, код 43575686).
Відповідач: ОСОБА_1 (адреса місця проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Повний текстрішення складено 01.09.2025 року.
Суддя С. О. Ященко