ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2019 р. Справа № 440/3821/18

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Ральченка І.М.

суддів: Катунова В.В.,  Бершова Г.Є.

за участю секретаря судового засідання  Патової Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Емальхімпром» на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 26.12.2018, суддя Н.Ю. Алєксєєва,  повний текст складено 27.12.18 по справі № 440/3821/18

за позовом Приватного акціонерного товариства «Емальхімпром»

до Управління Держпраці у Полтавській області

про визнання протиправним та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

ПрАТ «Емальхімпром» звернулось до суду із позовом, у якому просило визнати протиправним та скасувати постанову Управління Держпраці у Полтавській області № ПЛ2001/584/АВ/ППТ/МГ-ФС від 28.09.2018.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 26.12.2018 р. у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із таким рішенням суду ПрАТ «Емальхімпром» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просило скасувати оскаржуване рішення, прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги заявник посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті постанови норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. При цьому, апелянт зазначає, що суд першої інстанції неповністю з’ясував обставини, які мають значення для справи, у зв’язку з чим дійшов помилкових висновків.

В судовому засіданні представник позивача підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, представника позивача, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Як встановлено судовим розглядом, Управлінням Держпраці у Полтавській області проведено інспекційне відвідування ПрАТ «Емальхімпром» на предмет додержання вимог законодавства про працю, за результатами якого складено акт від 19.09.2018 № ПЛ2001/584/АВ, яким зафіксовано порушення позивачем, крім іншого, вимог ч. 1 ст. 83 КЗпП України щодо виплати грошової компенсації за невикористані дні відпустки при звільненні.

Наказом керівника ПрАТ «Емальхімпром» від 15.08.2018 №07-К звільнено з посади чистильника металу ОСОБА_1 на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України.

Інспекційним відвідуванням встановлено, що за період роботи з 23.07.2018 по 15.08.2018 відпустка ОСОБА_1 не надавалась, внаслідок чого виникло право на компенсацію за невикористану відпустку при звільненні за 25 календарних дні, та компенсація за невиплачену відпустку при звільненні не виплачена.

Під час проведення інспекційного відвідування ОСОБА_1 донараховано належні кошти та проведено виплату в сумі 375,55 грн. по відомості розподілу виплат ПрАТ «Емальхімпром» шляхом перерахування на особистий рахунок відкритий в КБ «Приватбанк».

Отже, розрахунок компенсації за невикористану щорічну відпустку у сумі 375,55 грн. здійснено ПрАТ «Емальхімпром» 19.09.2018.

В подальшому, 28.09.2018 року першим заступником начальника Управління Держпраці у Полтавській області Масленко О.І. прийнято постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № ПЛ2001/584/АВ/П/ПТ/МГ-ФС, якою на ПрАТ «Емальхімпром» накладено штраф у сумі 37230 грн. на підставі абз. 4 ч. 2 ст. 265 Кодексу законів про працю України.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що грошова компенсація за не використанні щорічні відпустки є мінімальною державною гарантією, внаслідок чого дійшов висновку про наявність підстав для застосування санкцій, передбачених абз. 4 ч. 2 ст. 265 КЗпП України.

Колегія суддів не погоджується із такими висновками з огляду на наступне.

Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов’язки та відповідальність суб’єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначено Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 05.04.2007 р. № 877-V (далі — Закон №877-V).

Статтею 1 Законом України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності визначено, що державний нагляд (контроль) — діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування (далі — органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб’єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.

Заходами державного нагляду (контролю) є планові та позапланові заходи, які здійснюються у формі перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та в інших формах, визначених законом.

Відповідно до п. 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №96 (далі — Положення №96), Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі — загальнообов’язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

Процедура здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю, визначена в Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 року №295.

Відповідно до п. 2 Порядку №295 державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці, зокрема, Держпраці та її територіальних органів.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Згідно з ч. 1 ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 74 Кодексу законів про працю України передбачено, що громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.

Частиною 1 ст. 75 КЗпП України передбачено, що щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

В силу ч. 1 ст. 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину — інваліда з дитинства підгрупи А I групи.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред’явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Позивач не заперечуючи проти допущення ним порушення ч. 1 ст. 83 КЗпП України щодо невиплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки при звільненні ОСОБА_1, вважав незаконним застосування штрафу на підставі ч. 4 ст. 265 КЗпП України, оскільки, на його думку, зазначена норма не передбачає відповідальності за вчинене ним правопорушення.

Відповідно до абз. 4 ч. 2 ст. 265 КЗпП України юридичні та фізичні особи — підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці — у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Так, економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання (далі — підприємства), а також з окремими громадянами та сфери державного і договірного регулювання оплати праці і спрямований на забезпечення відтворювальної і стимулюючої функцій заробітної плати визначається Законом України «Про оплату праці».

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про оплату праці» структура заробітної плати наступна. Основна заробітна плата. Це — винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов’язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата. Це — винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов’язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати.

Згідно зі ст. 12 Закону України «Про оплату праці» норми оплати праці (за роботу в надурочний час; у святкові, неробочі та вихідні дні; у нічний час; за час простою, який мав місце не з вини працівника; при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника; працівників, молодше вісімнадцяти років, при скороченій тривалості їх щоденної роботи тощо) і гарантії для працівників (оплата щорічних відпусток; за час виконання державних обов’язків; для тих, які направляються для підвищення кваліфікації, на обстеження в медичний заклад; для переведених за станом здоров’я на легшу нижчеоплачувану роботу; переведених тимчасово на іншу роботу у зв’язку з виробничою необхідністю; для вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, переведених на легшу роботу; при різних формах виробничого навчання, перекваліфікації або навчання інших спеціальностей; для донорів тощо), а також гарантії та компенсації працівникам в разі переїзду на роботу до іншої місцевості, службових відряджень, роботи у польових умовах тощо встановлюються Кодексом законів про працю України та іншими актами законодавства України.

Таким чином, норми і гарантії в оплаті праці, які визначені ч. 1 ст. 12 Закону України «Про оплату праці» та положеннями КЗпП України, є мінімальними державними гарантіями в оплаті праці.

Крім того, за приписами ст. 17 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», основні державні соціальні гарантії встановлюються законами.

Відповідно до ч. 2 ст. 17 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» до числа основних державних соціальних гарантій включаються: мінімальний розмір заробітної плати; мінімальний розмір пенсії за віком; неоподатковуваний мінімум доходів громадян; розміри державної соціальної допомоги та інших соціальних виплат.

Таким чином, державне регулювання оплати праці, що визначено законодавством, полягає, зокрема, у встановленні розміру мінімальної заробітної плати та інших зазначених у законодавстві норм і гарантій оплати праці, та в даному випадку слід встановити, чи було позивачем дотримано норми і гарантії, передбачені законодавством, що є мінімальними державними гарантіями.

Так, питання оплати праці врегульовані главою VII КЗпП України, у той час як гарантії та компенсації встановлені главою VIIІ КЗпП України.

При цьому, колегія суддів зазначає, що глава VIIІ КЗпП України, визначаючи гарантії та компенсації, не містить положень щодо виплати грошової компенсації за всі не використані дні щорічної відпустки при звільненні працівника, яка передбачена ч. 1 ст. 83 КЗпП України, так само як і ч. 1 ст. 12 Закону України «Про оплату праці», що містить перелік норм оплати праці.

У свою чергу, відповідно до ст. 1 Закону України «Про відпустки» державні гарантії та відносини, пов’язані з відпусткою, регулюються Конституцією України, цим Законом, Кодексом законів про працю України, іншими законами та нормативно-правовими актами України.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Закону України «Про відпустки» право на відпустки забезпечується: гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом; забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених статтею 24 цього Закону.

Згідно з ч. 1 ст. 24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину — особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що судом першої інстанції помилково ототожнено державні гарантії, пов’язані із відпусткою, та мінімальні державні гарантії в оплаті праці.

Грошова компенсація за невикористані щорічні відпустки не належить до мінімальних державних гарантій, не є нормою чи гарантією в оплаті праці, що передбачена ч. 1 ст. 12 Закону України «Про оплату праці» та КЗпП України, внаслідок чого висновок суду щодо порушення позивачем ст. 265 КЗпП України не відповідає фактичним обставинам.

Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає про відсутність підстав для накладення на ПрАТ «Емальхімпром» штрафу, передбаченого абз. 4 ч. 2 ст. 265 КЗпП України, з огляду на те, що допущене позивачем порушення ч. 1 ст. 83 КЗпП України не підпадає під визначення недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці.

Таким чином, Управлінням Держпраці у Полтавській області не доведено вчинення позивачем порушення трудового законодавства, відповідальність за яке передбачена абз. 4 ч. 2 ст. 265 КЗпП України, у зв’язку з чим оскаржувана постанова № ПЛ2001/584/АВ/ППТ/МГ-ФС від 28.09.2018 є протиправною та підлягає скасуванню.

Згідно ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції дійшов помилкових висновків щодо необгрунтованості позовних вимог, внаслідок чого оскаржуване рішення суду підлягає скасуванню, із прийняттям нової постанови про задоволення адміністративного позову.

Стосовно розподілу витрат зі сплати судового збору, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 6 ст. 139 КАС України якщо суд апеляційної інстанції ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв’язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Судом встановлено, що позивачем понесені витрати зі сплати судового збору за подання позову до суду першої інстанції —  1762 грн. та апеляційної скарги — 2643 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 1670 від 08.11.2018 року, № 1566 від 25.10.2018 року, № 100 від 24.01.2019 року. (а.с. 4, 5, 111).

Враховуючи, що за наслідками судового розгляду позов задоволено, на користь позивача підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір у розмірі 4405 грн. (1762 грн. + 2643 грн).

Керуючись ст. ст. 245246250315321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Емальхімпром» — задовольнити

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 26.12.2018 по справі № 440/3821/18  скасувати.

Прийняти нове рішення, яким адміністративний позов Приватного акціонерного товариства «Емальхімпром» — задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову Управління Держпраці у Полтавській області № ПЛ2001/584/АВ/ППТ/МГ-ФС від 28.09.2018 року.

Стягнути на користь Приватного акціонерного товариства «Емальхімпром» за рахунок бюджетних асигнувань за зобов’язаннями Управління Держпраці у Полтавській області витрати по сплаті судового збору у розмірі 4405 (чотири тисячі чотириста п’ять) грн.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.М. Ральченко Судді   В.В. Катунов    Г.Є. Бершов   Постанова складена в повному обсязі  22.04.19.