справа №619/3655/16-ц
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 липня 2020 року м. Дергачі
Дергачівський районний суд Харківської області
в складі: головуючого судді Калиновської Л.В.,
за участю секретаря судового засідання Булах С.М.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача ОСОБА_2 ,
представника відповідача адвоката Панасенко П.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визнання права власності на житловий будинок з надвірними будівлями на об`єкти незавершеного будівництва в порядку розподілу майна подружжя, —
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до Дергачівського районного суду Харківської області з позовом до ОСОБА_4 , в якому просив визнати житловий будинок АДРЕСА_1 об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , шлюб між якими було укладено 13.09.2002 року в Солоницівській селищній раді Дергачівського району Харківської області, актовий запис №76; розділити майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя і визнати за позивачем, ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 в порядку поділу майна подружжя; визнати об`єкт незавершеного будівництва житловий будинок АДРЕСА_1 об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , шлюб між якими було укладено 13.09.2002 року в Солоницівській селищній раді Дергачівського району Харківської області, актовий запис №76; розділити майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя і визнати за позивачем, ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 в порядку поділу майна подружжя, а також на Ѕ частину об`єкта незавершеного будівництва по АДРЕСА_1 в порядку поділу майна подружжя; стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що з відповідачем по справі шлюб зареєстрували 13.09.2002 року в Солоницівській селищній раді Дергачівського району Харківської області, актовий запис №76. Від цього шлюбу ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народився син ОСОБА_6 . Сімейне життя з відповідачем не склалося, тому, рішенням Дергачівського районного суду Харківської області в грудні 2015 року шлюб був розірваний. З відповідачем по справі, ОСОБА_4 , спільно проживали з 2000 року за адресою: АДРЕСА_2 , в гуртожитку. З моменту народження сина, тобто з грудня 2002 року позивач з відповідачем проживали у її батьків, за адресою: АДРЕСА_3 , але мали бажання проживати окремо, тільки своєю родиною. В 2004 році сторони придбали будинок лит. «А-1», який був 1923 року побудови. Будинок складався з двох житлових кімнат, кухні, сіней, комори, житловою площею 32,8 кв.м., загальною площею 49,10 кв.м. На момент придбання в будинку була відсутня електрика та він був не газифікований. На земельній ділянці знаходилися такі надвірні споруди: літня кухня літ. «Б» розміром 4,75 м. на 3,45м., сарай літ. «Б» розміром 4,75 м. на 2,90 м., сарай літ. «В», розміром 2,0 на 7,00 м., погріб літ. «Г», туалет літ. «Д», все надвірні будівлі 1980 року побудови.
Як вказує позивач, після придбання будинку позивач з 2005 року почав перебудову старого житлового будинку, його ремонт і реконструкцію. Всі роботи в будинку і на земельній ділянці проводив самостійно для економії коштів, купуючи тільки будівельні матеріали, необхідні для будівництва та ремонту.
Так, позивач зазначає, що завжди довіряв своїй дружині і не замислювався про те, що його можуть обдурити, а саме в частині оформлення правовстановлюючих документів. В подальшому йому стало відомо, що правовстановлюючим документом житлового будинку АДРЕСА_1 , є договір дарування на ім`я моєї дружини, укладений нотаріально в 2005 році. Позивач вважає, що має право претендувати на 1/2 частину житлового будинку з надвірними будівлями.
Позивача ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 в судовому засіданні підтримали позовні вимоги та просили суд їх задовольнити, посилаючись на зазначене у позові.
Представник відповідача ОСОБА_7 адвокат Панасенко П.П. у судовому засіданні просив відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , посилаючись на необґрунтованість заявлених вимог.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази в їх сукупності, вислухавши доводи учасників процесу, пояснення свідків, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на наступне.
15 грудня 2017 року набув чинностіЗакон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» №2147-VIII від 03 жовтня 2017 року, котримЦПК Українивикладено в новій редакції.
Згідно пп. 9 п. 1 РозділуXIIIПерехідних положень ЦПК Українив новій редакції справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Відповідно до ч.ч.3,4 ст.3 ЦПК Українипровадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Закон який встановлює нові обов`язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам судового процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.
З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що подальший розгляд цієї справи належить проводити за правилами, що передбачені новою редакцієюЦПК України, в частині, у якій вони не встановлюють нових обов`язків, не скасовують чи не звужують прав, що належні учасникам судового процесу, чи не обмежують їх використання.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог суд виходить з того, що згідно із частиною першою ст.2 ЦПК Українизавданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересівфізичних осіб, прав та інтересівюридичних осіб, інтересів держави.
Так, згідно ст.ст.4,5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду по захист своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Частиною першою ст.15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Під способом захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.
Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів даєтьсяуст.16 ЦК України.
Відповідно дост. 20 ЦК Україниправо на захист особа здійснює на свій розсуд.
Звертаючись до суду з позовом, який є предметом даного судового розгляду, позивач визначив у ньому наступні позовні вимоги, а саме: визнання права власності на житловий будинок з надвірними будівлями на об`єкти незавершеного будівництва в порядку розподілу майна подружжя
Отже, суд, реалізуючи завдання цивільного судочинства, закріплені у ст.2 ЦПК України повинен надати правову оцінку саме цим конкретним підставам, оскільки з урахуванням вимог і заперечень сторін, обставин, на які посилаються інші особи, які беруть участь у справі, а також норм права, які підлягають застосуванню, суд визначає факти, які необхідно встановити для вирішення спору, і які з них визнаються кожною стороною, а які підлягають доказуванню.
Суд оцінює правовідносини, факти та обставини, які вже відбулися в минулому та надає їм правову оцінку в процесі судового розгляду конкретної справи, який обмежується предметом і підставами позову.
У відповідності до частини третьої ст.12 та частини першої ст.81 ЦПК Україникожнасторонаповинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Правовий зміст наведених законодавчих норм окреслює предмет доказування у цивільному процесі. Обсяг предмету доказування обмежується не лише обставинами, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а й іншими обставинами, які мають значення для вирішення цивільного спору.
Так, учасниками судового процесу не оспорюється той факт, що предметом спору, тобто матеріально правовим об`єктом з привиду якого виникло конфліктне правовідношення між сторонами справи є нерухоме майно.
При вирішенні наданого на розгляд суду спору за позовом, у контексті із заявленими позовними вимогами позивача, доказуванню підлягають обставини щодо можливості визнання об`єкту незавершеного будівництва спільною сумісною власністю подружжя, його поділу, а також підстави набуття у власність спірного майна учасниками справи.
Так, з матеріалів справи судом встановлено, що між позивачем, ОСОБА_1 , та відповідачем, ОСОБА_4 13.09.2002 був зареєстрований шлюб в Солоницівській селищній раді Дергачівського району Харківської області, актовий запис 76, який згідно рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 17.12.2015 був розірваний.
Від спільного шлюбу у сторін є син, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Як вказав позивач, з відповідачем по справі, ОСОБА_4 , вони спільно проживали з 2000 року за адресою: АДРЕСА_2 , в гуртожитку. З моменту народження сина, тобто з грудня 2002 року позивач з відповідачем проживали у її батьків, за адресою: АДРЕСА_4 році сторони придбали житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 .
Як встановлено під час судового розгляду та не заперечується сторонами по справі, на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку від 28.12.2004 ОСОБА_9 придбав у ОСОБА_10 житловий будинок з надвірними будівлями, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який має наступні характеристики: на неприватизованій земельній ділянці, яка відноситься до фонду земель Солоницівської селищної ради, площею 2040 кв.мрозташований будинок літ. А-1, сторчовий, обкладений цеглою, розміром житлової площі 32,80 кв.м., загальної площі 49,10 кв.м., відсоток зносу 68%. При цьому будинку знаходяться такі надвірні будівлі: літня кухня літ. Б, сараї літ.б, В, льох літ. Г, вбиральня літ. Д, колонка літ. К. Договір посвідчений приватним нотаріусом Дергачівського районного нотаріального округу Харківської області Арнаутовою Т.А.
Також, на підставі договору дарування житлового будинку від 12.02.2005 ОСОБА_9 передав у власність ОСОБА_4 житловий будинок з надвірними будівлями, розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Договір посвідчений приватним нотаріусом Дергачівського районного нотаріального округу Харківської області Арнаутовою Т.А.
Вказані обставини визнані сторонами у справі, а тому у відповідності до ч.1ст.82 ЦПК Українидоказуванню не підлягають, оскільки суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.
Конституцією Україниу ст.41 та ст.1 Першого протоколу доКонвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно доЗакону України від 17 липня 1997 р. № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном на власний розсуд, вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до ч.3ст.368 ЦК Українимайно набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно дост.63 СК Українидружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування та розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Згідно правової позиції, викладеної уПостанові Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, суду необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Так, як зазначено у ч.1ст.57 СК України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування.
Судом встановлено, що на підставі договору дарування власником житлового будинку з надвірними будівлями, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 є ОСОБА_4 .
Таким чином, спірний житловий будинок з надвірними будівлями не відноситься до спільної сумісної власності подружжя.
Належних та допустимих доказів того, що вказаний будинок з надвірними будівлями був придбаний та в подальшому переобладнаний за особисті кошти ОСОБА_1 матеріали справи не містять.
Судом встановлено, що житловий будинок з надвірними будівлями, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі був переобладнаний, шляхом капітального ремонту. Однак вказане майно не прийнято до експлуатації та є незавершеним будівництвом.
Вирішуючи питання про виникнення, зміну та припинення прав стосовно об`єкта незавершеного будівництва, потрібно враховувати особливості та обмеження, встановлені законодавчими актами.
Відповідно до ч.2ст.331 ЦК України, право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Разом з тим, аналіз положень статті 331 Цивільного кодексу України у системному зв`язку з нормами статей 177-179, 182 Цивільного кодексу України, частини третьої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» дає підстави для висновку про те, що право власності на новостворене нерухоме майно як об`єкт цивільних прав виникає з моменту його державної реєстрації.
В свою чергу, державна реєстрації підлягає право власності тільки на ті об`єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку. Визнання права власності на об`єкт незавершеного будівництва, не прийнятого в експлуатацію, в судовому порядку нормами Цивільного кодексу України чи іншими нормативними актами не передбачено.
Отже, новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу будівлі, споруди після прийняття його до експлуатації і з моменту державної реєстрації права власності на нього. Однак до цього, не будучи будівлею чи спорудою з юридичної точки зору, об`єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов`язки, відтак є майном, яке за умов, передбачених законом, може належати на праві спільної сумісної власності подружжю і з дотриманням будівельних норм і правил підлягати поділу між ними.
У разі неможливості поділу об`єкта незавершеного будівництва, суд може визнати право на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з урахуванням конкретних обставин залишити його одній стороні, а іншій присудити грошову компенсацію. Таку правову позицію висловив Верховний Суд України у справі №6-2710цс15.
В процесу розгляду даної справи за клопотанням позивача були допитані свідки, ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 які підтвердили той факт, що ОСОБА_16 приймав участь у будівництві будинку розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .
В ході судового розгляду встановлено, що спірний житловий будинок з надвірним будівлями, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 в експлуатацію не приймались, право власності на них не зареєстровано, тому є об`єктами незавершеного будівництва, ступень готовності та перелік виконаних робіт по яким не визначений, що унеможливлює поділ об`єкта незавершеного будівництва.
Так, ухвалою Дергачівського районного суду Харківської області від 08.04.2019 по даній справі за клопотанням позивача було призначено судово-будівельну експертизу, проведення якої доручено Харківському науково-дослідному інституту судових експертиз ім. засл. Проф. М.С. Бокаріуса, з метою встановлення вартості ремонтно-будівельних робіт проведених у спірному житловому будинку та вартості будівельних робіт по зведенню нових будівель. Проте, стороною, якою заявлено експертизу оплату проведено не було, та справу повернуто до суду без проведення експертного дослідження. В зв?язку з чим суд позбавлений можливості деталізувати та конкретизувати перелік, найменування, обсяг будівних матеріалів та вартість в обсягах вкладених в будівництво спірних об`єктів нерухомого майна, визначити ступінь готовності надвірних будівель, споруд та будинку.
Відповідно достатті 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Згідно ч.1ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Таким чином, оцінюючи зібрані по справі докази в їх сукупності суд приходить до висновку, що у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 слід відмовити в повному обсязі.
Ухвалою Дергачівського районного суду Харківської області від 08.12.2016 в порядку забезпечення позову, заборонено відчуження житлового будинку з надвірними будівлями, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до положеньст.158 ЦПК України суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи. За результатами розгляду клопотання про скасування заходів забезпечення позову, вжитих судом, постановляється ухвала. У випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.
Згідно з ч.1 ст.141ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки у задоволенні позову відмовлено у повному обсязі, то судовий збір на користь позивача не стягується.
Приймаючи до уваги викладене, керуючись ст.ст.12,13,81,141,259,263,264 ЦПК України, суд, —
У Х В А Л И В:
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визнання права власності на житловий будинок з надвірними будівлями на об`єкти незавершеного будівництва в порядку розподілу майна подружжя — відмовити в повному обсязі.
Скасувати заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою Дергачівського районного суду Харківської області від 08.12.2016, а саме: заборони відчуження житлового будинку з надвірними будівлями, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішення може бути оскаржено до Харківського апеляційного суду через Дергачівський районний суд Харківської області шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду — якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , адреса: АДРЕСА_5 ;
Відповідач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .
Повний текст рішення виготовлено 07 серпня 2020 року.
Суддя Л. В. Калиновська