ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

______________________________________________________________________________________________________________________________

Постанова

Іменем України

16 лютого 2021 року

м. Харків

справа № 635/6057/17

провадження № 22-ц/818/729/21

Харківський апеляційний суд у складі:

Головуючого — Пилипчук Н.П.,

суддів — Котелевець А.В., Маміної О.В.,

учасники справи:

позивач —  ОСОБА_1 ;

відповідач —  ОСОБА_2 ;

третя особа — третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Агентство нерухомості «Квартал»;

розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи в місті Харкові цивільну справу за позовною заявою  ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Агентство нерухомості «Квартал» про застосування правових наслідків недійсності правочину,

за апеляційною скаргою  ОСОБА_2 на рішення Харківського районного суду Харківської області від 08 вересня 2020 року,

В С Т А Н О В И В :

У жовтні 2017 року  ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому просив застосувати правові наслідки недійсності правочину та стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , грошову суму в розмірі 26 533 грн. (еквівалент 1 000 доларів США за курсом НБУ станом на 12.10.2017 року); стягнути з відповідача ОСОБА_2 , на користь ОСОБА_1 , витрати на правову допомогу у розмірі 13 000 грн.; стягнути з відповідача ОСОБА_2 , на користь ОСОБА_1 , судові витрати.

Обгрунтовуючи свої позовні вимоги посилалась на те, що 31 липня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , було укладено договір про наміри укласти в майбутньому договір купівлі-продажу. Відповідно до п. 1.1.предметом вказаного договору був намір укласти договір купівлі-продажу 2/3 житлового будинку, загальною площею 81.3 кв.м., житловою площею 58 кв.м., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Вказане майно належало відповідачу на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право на спадщину р № 1-1407; р № 1-409 від 02.12.2016 року та договору купівлі-продажу р № 2037 від 07.06.2003 року. Відповідно до п. 2.1.4. договору, сторони домовилися укласти договір купівлі-продажу вказаного майна в період часу з 16:00 до 18:00, але не пізніше 18:00 години 17 серпня 2017 року, та посвідчити його у приватного нотаріуса Жовнір В.П. за адресою: АДРЕСА_2 . Також сторони домовилися про ціну вказаного майна, яка становить 12 500 (дванадцять тисяч п`ятсот) доларів США. Згідно з п. 2.2.2. договору, позивач в забезпечення виконання зобов`язання і у рахунок належних з нього за договором платежів передала відповідачу аванс у сумі 1000 (одної тисячі) доларів США. Вказаний договір було укладено сторонами в приміщенні філії Агентства нерухомості «Квартал» за адресою: м. Харків, вул. Полтавський шлях, буд. 148/2. Укладений договір було завірено печаткою філії АН «Квартал». У строк з 30 липня 2017 до 17 серпня 2017 року до позивача ані від відповідача, ані від АН «Квартал» не надійшло жодних пропозицій про укладення основного договору про купівлю-продаж вказаного майна. Позивач, у продовж вказаного строку, неодноразово намагалася зв`язатися з відповідачем, але остання на зв`язок після 30 липня 2017 року жодного разу за контактним номером не виходила. Також позивач зверталася в АН «Квартал», але чіткої відповіді так і не отримала. 12 вересня 2017 року, позивач звернулась до адвоката з проханням надати консультацію з приводу ситуації, яка склалася. Позивач вважає, що виходячи з тлумачення положень самого договору (а саме, пунктів 1.1; 2.1.4; 2.2.1; 2.2.2; 3,6), сторонами було укладено саме попередній договір, так як вони погодили всі істотні умови майбутнього договору купівлі-продажу вказаного майна та встановили строк для укладення основного договору, а тому договір повинен був бути укладений у письмовій формі з обов`язковим нотаріальним посвідченням. Проте, договір, який було укладено між позивачем та відповідачем, посвідчений лише печаткою АН «Квартал», а до нотаріуса сторони не звертались. Тобто, вказаний договір, так як він не посвідчений нотаріально у встановленому порядку, є нікчемним в силу закону і не утворює жодних юридичних наслідків для його сторін. У випадку, коли правочин є нікчемним в силу закону — підлягає застосуванню двостороння реституція.

Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 08 вересня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частковоСтягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову суму у розмірі 26533 (двадцять шість тисяч п`ятсот тридцять три) гривні в порядку застосування правових наслідків недійсності (нікчемності) правочину. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 (п`ять тисяч) гривень. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із зазначеним рішенням суду першої інстанції ОСОБА_2 звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу посилається на те, що оскаржуване рішення є необґрунтованим, незаконним, ухваленим з порушенням норм матеріального й процесуального права. Вказує на те, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, у зв`язку з чим суд прийшов до висновку, що між позивачем та відповідачем було укладено попередній договір, а не договір про наміри. Так, 31 липня 2017 року між  ОСОБА_1  та ОСОБА_2  було укладено договір про наміри, який не підлягає нотаріальному посвідченню, а не попередній договір, а тому підстави для застосування правових наслідків недійсності правочину відсутні. Вказує, що частиною 4 ст. 635 ЦК України встановлено, що договір про наміри (протокол про наміри тощо), якщо в ньому немає волевиявлення сторін щодо надання йому сили попереднього договору, не вважається попереднім договором. З положень ч. 4 ст. 635 ЦК України вбачається, що для того, щоб договір про наміри мав обов`язковий характер, в ньому повинна бути прямо передбачена воля сторін щодо надання йому сили попереднього договору. Зазначає, що вказаний договір про наміри не містить умов щодо надання йому сторонами сили попереднього договору. Звертає увагу суду на те, що Верховним Судом в постанові по справі 910/11358/16 від 15 лютого 2018 року було встановлено, що «Водночас судами попередніх інстанцій не було надано оцінки вказаній угоді про наміри в контексті положень ч. 4 ст. 635 ЦК України. Частиною 4 ст. 635 ЦК України встановлено, що договір про наміри (протокол про наміри тощо), якщо в ньому немає волевиявлення сторін щодо надання йому сили попереднього договору, не вважається попереднім договором. Положення ст. 635 ЦК України свідчать про те що для того, щоб договір про наміри мав обов`язковий характер, в ньому повинна бути прямо передбачена воля сторін щодо надання йому сили попереднього договору. Однак, суди попередніх інстанцій не досліджували угоду про наміри щодо наявності в ній умов щодо надання її сили попереднього договору». Вказує, що предмет договору про наміри встановлений п. 1 Договору про наміри від 31 липня 2017 року. Згідно з п.1.1. Договору про наміри від 31 липня 2017 року предметом договору являють наміри укласти договір купівлі-продажу об`єкта нерухомості житлового будинку, розташованого за адресою:  АДРЕСА_1 . Натомість, предметом попереднього договору є — «зобов`язання сторін протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором». Предмет договору встановлений положеннями ч. 1 ст. 635 ЦК України. Згідно з ч. 1 ст. 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Таким чином, сторони безпосередньо визначили предметом Договору про наміри від 31 липня 2017 року «наміри укласти договір купівлі-продажу об`єкта нерухомості житлового будинку, розташованого за адресою:  АДРЕСА_1 ». Договір про наміри не підлягає нотаріальному посвідченню. Таким чином, позивачем та відповідачем було укладено договір про наміри, який не підлягає нотаріальному посвідченню та є дійсним, а не попередній договір, а тому відсутні підстави для застосування правових наслідків недійсності правочину. Крім того, договір купівлі-продажу будинку не був укладеним з вини покупця, у зв`язку з чим грошові кошти в сумі 1000 дол. США згідно з договором про наміри не підлягають поверненню. Звертає увагу суду на те, що відповідач підготувала документи, необхідні для укладення договору купівлі-продажу, оплатила заборгованість по комунальним платежам, зняла з реєстрації осіб, які проживають в будинку (копії додані до матеріалів справи). 17 серпня 2017 року відповідач з`явилась до приватного нотаріуса Жовнір В.В. для укладення договору купівлі-продажу будинку, що підтверджується Свідоцтвом від 17 серпня 2017 року, виданим приватним нотаріусом Жовнір В.В. Договір купівлі-продажу не був укладеним з вини покупця, яка необгрунтовано відмовилась від укладення договору. Згідно з п.4.2. Договору про наміри від 31 липня 2017 року у випадку не виконання взятих на себе обов`язків Покупцем, сума указана в п.2.2.2. переходить до Продавця. Таким чином, договір купівлі-продажу будинку не був укладеним з вини покупця, у зв`язку з чим грошові кошти в сумі 1000 дол. США згідно з договором про наміри не підлягають поверненню.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, що з`явилися, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що сторони під час укладення вказаного договору спрямовували свою волю саме на укладення попереднього договору купівлі-продажу нерухомого майна, адже були погоджені всі істотні умови, встановлено термін та місце укладення основного договору.

Між тим, колегія суддів не може погодитись з вказаним висновком суду, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави ( ч.1 ст. 2 ЦПК України)

Частиною 1 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 31 липня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір про наміри укласти договір купівлі-продажу.

Відповідно до п.п. 1 п. 1 договору про наміри укласти договір купівлі-продажу, «… Предметом договору є намір укласти договір купівлі-продажу об*єкту нерухомості 2/3 ч. житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (далі об*ект нерухомості) …».

Пунктом 2.1.1 п. 2.1 вказаного договору передбачено, що «в строк до 17.08.2017 року оформити за свій рахунок всі документи, які необхідні для укладення договору на відчуження об*єкту нерухомості…»; п. 2.1.2 — «погасити заборгованість по всім видам комунальних платежів по об*єкту, що продається не пізніше 17.08.2017 року…»; п. 2.1.3. — «здійснити зняття з реєстрації всіх зареєстрованих в об*єкті нерухомості, що продається не пізніше 17.08.2017 року…»

Згідно з пп. 2.1.4 п. 2.1 Договору, обов`язком продавця є «… Укласти договір купівлі — продажу, який повинен бути підписаний в період: з 16-00 до 18-00, але не пізніше 18-00 17.08.2017 р., у нотаріуса Жовнір В.П. АДРЕСА_2 при цьому вартість об*єкту нерухомості, що продається повинна складати суму экв. 12 500 доларів США …».

Аналогічне положення, щодо наявності обов`язку укласти договір купівлі-продажу вказаного об`єкту нерухомості міститься і для покупця в п.п. 2.2.1 п. 2.2 договору.

Зі свідоцтва від 17.08.2017 року, виданого приватним нотаріусом Жовнір В.В. посвідчено, що ОСОБА_2 17.08.2017 року о 13.00 год. знаходилась у приміщенні за адресою, яка є робочим місцем приватного нотаріуса Жовнір В.В.

У п.п.2.2.2 п. 2.2. договору встановлено, що «… Для виконання обов*язків, взятих на себе Продавцем за даним договором (сплата заборгованості за комунальними платежами, сплата витрат за оформлення документів, які необхідні для укладення договору та зняття з реєстрації всіх проживаючих в об*єкті нерухомості, який продається та т.і.) Покупець в момент укладення даного договору передає Продавцу грошові кошти в розмірі еквівалентному 1 000 (одна тисяча) доларів США при укладенні договору купівлі-продажу об*єкта нерухомості вказана сума зараховується в рахунок суми сплаченої покупцем продавцю за об*єкт нерухомості, який продається …».

Пунктом 4.2 вказаного договору встановлена відповідальність сторони покупця, відповідно до якого у випадку невиконання зобов*язань взятих на себе покупцем сума вказана у п. 2.2.2 п. 2.2 договору переходить до продавця.

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 4 статті 626 ЦК України встановлено, що до договорів, що укладаються більш як двома сторонами (багатосторонні договори), застосовуються загальні положення про договір, якщо це не суперечить багатосторонньому характеру цих договорів.

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Згідно із статтею 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Відповідно до частин першої, другої статті 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір у майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати іншій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного-законодавства.

Частиною четвертою статті 635 ЦК України передбачено, що договір про наміри (протокол про наміри тощо), якщо в ньому немає волевиявлення сторін щодо надання йому сили попереднього договору, не вважається попереднім договором. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, — у письмовій формі.

Так, оскільки договір про намір укласти договір купівлі-продажу від 31.07.2017 року не містить жодного пункту чи вказівки про бажання сторін надати йому сили попереднього договору, а також те, що цей договір не містить дефекту форми та не потребує нотаріального посвідчення, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для застосування статей 215216220 ЦК України.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду скасувати, у задоволенні позовних вимог — відмовити.

Стосовно витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів зазначає наступне.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі, впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

У правовому висновку, викладеному у постанові від 27.06.2018 року у справі № 826/1216/16 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що склад та розмір витрат, повіданих з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунки таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Як вбачається з матеріалів справи, між відповідачем та адвокатом Лебединською І.С., яка діє на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № від 20.06.2018 року № 22, був укладений договір про надання правової допомоги від 06.08.2018 року (а.с. 182-184 т. 1).

Також позивачем надано розрахунок суми витрат, пов*язаних з правничою допомогою адвоката, який містить опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, витрачений адвокатом час на правову допомогу та розмір гонорару (а.с. 186 т. 1), копію квитанції (а.с. 185 т. 1). Отже на правову допомогу відповідач витратила 5000 грн., яка підлягає стягненню з позивача на користь відповідача.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до п. 2 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи.

Керуючись ст. ст. 371374376381382383384 ЦПК України, суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу  ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Харківського районного суду Харківської області від 08 вересня 2020 року скасувати.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Агентство нерухомості «Квартал» про застосування правових наслідків недійсності правочину — відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати, які складають з судового збору за подачу апеляційної скарги та витрат на правничу допомогу у сумі 5960 грн.

 

Постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий —                                                             Н.П. Пилипчук

Судді —                                                                А.В. Котелевець

 

О.В. Маміна