ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«15» вересня 2020 року

м. Харків

справа № 638/13986/15-ц

провадження № 22ц/818/106/20

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого —   Бурлака І.В., (суддя-доповідач),

суддів —   Котелевець А.В., Яцини В.Б.,

за участю секретаря — Колосовської А.Р.,

учасники справи:

позивач Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія»,

відповідач   ОСОБА_1 , представниця відповідача адвокат Лебединська І.С.

 

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу  ОСОБА_1 на заочне рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 30 листопада 2015 року в складі судді Штих Т.В.

 

в с т а н о в и в:

У серпні 2015 року Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія», звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 27 квітня 2007 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 1114875500, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 8867,00 доларів США на строк з 27 квітня 2007 року до 27 квітня 2012 року.

08 грудня 2011 року між Публічним акціонерним товариством «УкрСиббанк» та Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, відповідно до якого в порядку, обсязі та на умовах, визначених даним договором, Акціонерне товариство «УкрСиббанк» передає (відступає) Акціонерному товариству «Дельта Банк» права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, внаслідок чого Акціонерне товариство «Дельта Банк» замінює Акціонерне товариство «УкрСиббанк» як кредитора у зазначених зобов`язаннях, а внаслідок передачі від Акціонерного товариства «УкрСиббанк» до Акціонерного товариства «Дельта Банк» прав вимоги до боржників, до Акціонерного товариства «Дельта Банк» переходить (відступається) право вимагати від боржників повного, належного та реального виконання обов`язків за кредитними та забезпечувальними договорами.

Зазначив, що позичальник умови кредитного договору належним чином не виконує, у зв`язку з чим станом на 31 липня 2015 року у нього наявна заборгованість за кредитним договором в сумі 153200,48 грн, з яких сума заборгованості за кредитом 70597,67 грн, сума заборгованості за відсотками 82602,81 грн, пеня 0,00 грн, сума за ставкою 3% від простроченої заборгованості за тілом кредиту 0,00 грн, сума за ставкою 3% від простроченої заборгованості за відсотками 0,00 грн.

Просив стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором в сумі 153200,48 грн, з яких сума заборгованості за кредитом 70597,67 грн. сума заборгованості за відсотками — 82602,81 грн; всі судові витрати по справі покласти на відповідача.

Заочним рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 30 листопада 2015 року позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» — задоволено; стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором № 11148755000 від 27 квітня 2007 року в розмірі 153200,48 грн; стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в розмірі 243,60 грн.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 19 грудня 2016 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.

Не погоджуючись з заочним рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив заочне рішення скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити банку у задоволенні позову.

Зокрема, зазначив, що позивачем пропущено строк позовної давності для пред`явлення будь-яких вимог щодо виконання ним зобов`язання, оскільки договір укладено на строк до 27 квітня 2012 року, а з позовом банк звернувся 25 серпня 2015 року. Вказав, що фактично позивачем не надано жодного розрахунку заборгованості та жодних документів на підтвердження наявності заборгованості, натомість розрахунок заборгованості від 31 липня 2015 року фактично є довідкою банку з зазначенням суми заборгованості без проведення будь-яких розрахунків для визначення заборгованості. Також, звернув увагу на те, що позивачем не надано доказів передачі Публічним акціонерним товариством «УкрСиббанк» Публічному акціонерному товариству «Дельта Банк» прав на вимогу стягнення кредитної заборгованості з нього.

Відзивів на апеляційну скаргу від учасників справи до суду апеляційної інстанції не надходило.

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 24 травня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 30 листопада 2015 року скасовано, у задоволенні позову Публічному акціонерному товариству «Дельта Банк» — відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 14 серпня 2019 року касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» — задоволено частково, рішення Апеляційного суду Харківської області від 24 травня 2017 року скасовано, справу передано до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02 вересня 2019 року на суддю судової палати з розгляду цивільних справ Бровченка І.О. розподілено цивільну справу № 638/13986/15-ц.

У жовтні 2019 року до суду апеляційної інстанції від представниці ОСОБА_1 надійшли додаткові пояснення, в яких вбачається, що заборгованість ОСОБА_1 перед банком за тілом кредиту складає 738, 55 доларів США, що станом на 31 липня 2015 року становило 15961, 39 грн, а не 3266, 63 долара США, як просив банк. З виписки за кредитним договором за період з 20 листопада 2011 року по 31 липня 2015 року вбачається, що за період з 26 грудня 2011 року по 27 квітня 2012 року банком нараховано відсотки в сумі 294,34 долара США, що станом на 31 липня 2015 року складало 6361, 22 грн, а не 3748, 61 долара США, як просив банк, оскільки після закінчення строку кредитування право банку нараховувати передбачені договором відсотки за кредитним договором припинилося.

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 02 грудня 2019 року в складі колегії суддів Бровченко І.О.,Бурлака І.В.,Маміної О.В. залучено до участі у справі правонаступника позивача Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» — Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія».

У січні 2020 року до суду апеляційної інстанції від ОСОБА_1 надійшли додаткові пояснення, в яких він зазначив, що він не був обізнаний про розгляд справи в суді першої інстанції, який відбувався 20 жовтня 2015 року, 16 листопада 2015 року та 30 листопада 2015 року. Судова повістка на 20 жовтня 2015 року йому взагалі не направлялася. Судова повістка на 16 листопада 2015 року ним не отримувалася. Судову повістку на 30 листопада 2015 року судом відправлено в той самий день та отримано ним тільки 16 грудня 2015 року вже після розгляду справи та ухвалення судового рішення.

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 03 лютого 2020 року в складі колегії суддів Бровченко І.О.,Бурлака І.В.,Маміної О.В. по справі призначено судову почеркознавчу експертизу, на час проведення експертизи провадження по справі зупинено.

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 13 березня 2020 року в складі колегії суддів Бровченко І.О.,Бурлака І.В.,Маміної О.В. поновлено провадження по справу та призначено її до розгляду.

16 червня 2020 року протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями на суддю судової палати з розгляду цивільних справ Бурлака І.В. розподілено цивільну справу № 638/13986/15-ц (22ц/818/106/20).

14 вересня 2020 року до суду апеляційної інстанції надійшло клопотання від представниці ОСОБА_1 про стягнення з відповідача 5000,00 грн витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги, 10460,16 грн витрат, пов`язаних з проведенням судової експертизи та судовий збір за подання апеляційної скарги, яке долучено до матеріалів справи.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення з`явившихся учасників справи, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу  ОСОБА_1 необхідно задовольнити, заочне рішення суду скасувати.

Заочне рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що банк звернувся до суду з позовом в межах строку позовної давності.

Проте, з таким висновком суду погодитися не можна, виходячи з наступного.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 27 квітня 2007 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту та заставу майна № 11148755000, відповідно до якого банк зобов`язується надати позичальнику, а позичальник зобов`язується прийняти, належним чином використовувати і повернути банку кредитні кошти (кредит) в сумі 8867,00 доларів США та сплатити плату за кредит в порядку і на умовах, зазначених договором. Вказана сума кредиту дорівнює еквіваленту 44778,35 грн.

Пунктом 1.2.2. цього договору передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути кредит у повному обсязі в терміни та розмірах, що встановлені графіком погашення кредиту згідно додатку № 1 до договору, але в будь-якому випадку не пізніше 27 квітня 2012 року.

Пунктом 1.3.1 цього договору передбачено, що за користування кредитними коштами протягом перших 30 календарних днів, рахуючи з дати видачі кредиту, процентна ставка встановлюється в розмірі 13,5% річних. Після закінчення цього строку та кожного наступного місяця кредитування процентна ставка підлягає перегляду, відповідно до умов договору. У випадку, якщо банк не повідомив позичальника про встановлення нового розміру процентної ставки на наступний місяць строку кредитування відповідно до умов договору, застосовується розмір процентної ставки, діючий за цим договором в попередньому місяці.

У забезпечення виконання усіх грошових зобов`язань в повному обсязі позичальника за договором надається порука ОСОБА_3 згідно договору поруки № 1П/11148755000 від 27 квітня 2007 року, порука ОСОБА_4 згідно договору поруки № 2П/11148755000 від 27 квітня 2007 року, а також позичальник передає в заставу, а банк приймає наступне рухоме майно, а саме транспортний засіб ВАЗ 21144, 2007 року випуску, сірого кольору, тип легковий комбі-В, шасі НОМЕР_1 , державний номер НОМЕР_2 (а. с.3-6 том 1).

08 грудня 2011 року між Публічним акціонерним товариством «УкрСиббанк» та Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, відповідно до умов якого з урахуванням положень цього договору та відповідно до них, продавець цим погоджується продати (відступити) права вимоги за кредитами та передати їх покупцеві, а покупець цим погоджується придбати права вимоги за кредитами та прийняти їх та сплатити ціну купівлі.

Право вимоги за кредитами переходять від продавця до покупця та з урахуванням інших зобов`язань продавця та покупця, викладених у цьому договорі. Зобов`язання продавця передати права вимоги за кредитами покупцеві є виконаним з моменту підписання продавцем та покупцем акту приймання-передачі прав вимоги за кредитами у день закриття (а. с.10-11, 120-143 том 1).

20 лютого 2012 року між Публічним акціонерним товариством «УкрСиббанк» та Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» складено акт прийому-передачі документації за договором купівлі-продажу прав вимоги за кредитами від 08 грудня 2011 року, зокрема, кредитний договір № 11148755000, укладений з ОСОБА_1 (а. с.12 том 1).

Із витягу з додатку № 1 до договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитами (перелік прав вимоги за кредитами) між Публічним акціонерним товариством «УкрСиббанк» та Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» від 08 грудня 2011 року вбачається, що до цього переліку також включено кредитний договір № 11148755000 від 27 квітня 2007 року, укладений з ОСОБА_1 (а. с.144, 215 том 1).

Матеріали справи містять копію заяви ОСОБА_1 на видачу готівки № 27 від 27 квітня 2007 року на суму 8867,00 доларів США, що еквівалентно 44778,35 грн (а. с.146 том 1).

Із розрахунку заборгованості за період з 20 грудня 2011 року по 31 липня 2015 року, наданого банком вбачається, що станом на 31 липня 2015 року сума заборгованості за тілом кредиту становить 3266,63 доларів США, що еквівалентно 70597,67 грн, сума заборгованості за відсотками — 3824,57 доларів США, що еквівалентно 82655,75 грн (а.с.237 том 1).

За результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи за цивільною справою № 638/13986/15-ц (22ц/818/106/20), складеного 10 липня 2020 року Харківським науково-дослідним інститутом судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса, рукописний запис « ОСОБА_5 » в повідомленні про вручення рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка» про призначення розгляду цивільної справи № 638/13986/15-ц за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором на 16 листопада 2015 року (а. с. 37 том 1) в рядку «Вручено ____р. особисто____»,- виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою (а. с. 235-237 том 2).

Згідно зі статтею 1054ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити проценти.

Відповідно до частини другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.

Згідно з частиною першою статті 1048ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Статтею 526ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Відповідно до статті 610ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною першою статті 612ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримуватися визначених у договорі строків (термінів), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Матеріали справи свідчать про те, що ОСОБА_1 дійсно має заборгованість перед банком, однак, не в тому розмірі, як зазначив банк.

Так, як вбачається з матеріалів справи та не спростовується банком, оскільки ці документи надано банком, заборгованість за тілом кредиту банк обліковує за рахунком 2207 «облік простроченої заборгованості за кредитами на поточні потреби, що надані фізичним особам», сума якої складає 738, 55 доларів США, що еквівалентно станом на 31 липня 2015 року 15961, 39 грн, а не 3266, 63 долара США, як вказав банк. Інші суми за тілом кредиту банком не обліковувались. Тому, сума заборгованості за тілом кредиту станом на 31 липня 2015 року становила 738, 55 доларів США.

Що стосується суми відсотків, слід виходити з наступного.

Поняття «строк договору», «строк виконання зобов`язання» та «термін виконання зобов`язання» згідно з приписами ЦК України мають різний зміст.

Відповідно до частини першої статті 251ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. А згідно з частиною другою цієї статті терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга вказаної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина третя цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта статті 631 ЦК України).

Поняття «строк виконання зобов`язання» і «термін виконання зобов`язання» визначені у статті 530 ЦК України. Згідно з приписами частини першої цієї статті, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Ураховуючи наведене, строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком дії договору, а може бути відмінним від нього, зокрема, коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов`язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов`язання.

Як вбачається з матеріалів справи кінцевий термін повернення кредиту зазначено 27 квітня 2012 року, а тому саме з цієї дати сплив строк кредитування.

Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку, припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Зазначене узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц (провадження № 14-10цс18), від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18) та ін.

Таким чином, право позивача нараховувати проценти за користування кредитом, припинилося зі спливом строку кредитування 27 квітня 2012 року, у зв`язку з чим, починаючи із зазначеної дати банк не мав права нараховувати проценти за користування кредитом, а тому позовні вимоги банку до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості зі сплати процентів за користування кредитом, нарахованих після 27 квітня 2012 року, не підлягають задоволенню у зв`язку з їх безпідставністю. Сума відсотків за період з 26 грудня 2011 року по 27 квітня 2012 року в межах кредитування становить (1,66+11,38+1,72+13,72+48,16+5,31+14,27+1,44+3,99+50,83+0,72+10,81+2,66+53,49+0,55+16,04+1,33+56,15+0,11)= 294, 34 долара США, що еквівалентно станом на 31 липня 2015 року 6361, 22 грн. Ця сума і підлягає стягненню з ОСОБА_1 .

Проте, ОСОБА_1 надано клопотання про застосування строку позовної давності, яке підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі статтями 256257ЦК України позовна давність — це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частинами першою, п`ятою статті 261ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення свого права.

Відповідно до частини четвертої статті 267ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, які відбулися у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (No. 2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).

У пунктах 71-74 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 200/11343/14-ц (провадження № 14-59цс18) зроблено висновок, що «створення рівних можливостей учасникам процесу у доступі до суду та до реалізації і захисту їх прав є частиною гарантій справедливого правосуддя, зокрема, принципів рівності та змагальності сторін. Відповідач, який не був належним чином (згідно з вимогами процесуального закону) повідомлений про час і місце розгляду справи у суді першої інстанції, не має рівних з позивачем можливостей подання доказів, їх дослідження та доведення перед цим судом їх переконливості, а також не може нарівні з позивачем довести у суді першої інстанції ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх заперечень. Якщо суд першої інстанції, не повідомивши належно відповідача про час і місце розгляду справи, ухвалить у ній заочне рішення, відповідач вправі заявити про застосування позовної давності у заяві про перегляд такого рішення. У разі відмови суду першої інстанції у задоволенні цієї заяви, відповідач може заявити про застосування позовної давності в апеляційній скарзі на заочне рішення суду першої інстанції. Той факт, що відповідач, який не був належно повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, не брав участі у такому розгляді, є підставою для вирішення апеляційним судом заяви цього відповідача про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася ним у суді першої інстанції.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що відповідач має право заявити про застосування позовної давності під час апеляційного розгляду справи лише за умови, що судом першої інстанції його не було належним чином повідомлено про час і місце розгляду справи та у ній ухвалено заочне рішення.

Матеріали справи містять рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення по даній справі, яке адресоване ОСОБА_1 з позначкою про те, що це судова повістка на 16 листопада 2015 року (а.с.37 том 1).

Однак, вказане повідомлення ОСОБА_1 не отримував та не підписував, що підтверджується висновком експерта № 12046 за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи за цивільною справою № 638/13986/15-ц (22ц/818/106/20), складеного 10 липня 2020 року Харківським науково-дослідним інститутом судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса.

В суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 та його представниця підтвердили цей факт та пояснили, що якби ОСОБА_1 отримав судову повістку на судові засідання, він обов`язково заявив би клопотання про застосування строку позовної давності, оскільки є наявні підстави для цього. Банк пропустив строк звернення до суду майже на чотири місяця, оскільки строк дії кредитного договору закінчився 27 квітня 2012 року, а банк звернувся до суду першої інстанції з позовом поштою 21 серпня 2015 року. Також, зазначив, що достроково банк за виконанням зобов`язань з вимогою до нього або з позовом до суду не звертався, тобто строк дії кредитного договору не змінював. Також, не звертався до нього з позовом щодо нарахування відсотків на підставі частини другої статті 625 ЦК України. Підтримав додаткові пояснення щодо розміру суми тіла кредиту та відсотків в межах строку кредитування.

Суд першої інстанції, не повідомивши належно відповідача про час і місце розгляду справи, ухвалив у ній заочне рішення, що є підставою для вирішення апеляційним судом заяви цього відповідача про застосування строку позовної давності.

Клопотання про застосування строку позовної давності ОСОБА_1 заявив 09 грудня 2016 року, подавши до суду першої інстанції заяву про перегляд заочного рішення, а також аналогічне клопотання міститься і в апеляційній скарзі (а.с.71-74, 85-92 том 1).

Частиною 4статті 267 ЦК Українипередбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Ураховуючи, що строк кредитування закінчився 27 квітня 2012 року, а за захистом порушеного права Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія», звернувся до суду поштою 21 серпня 2015 року, колегія суддів вважає, що позивачем пропущено позовну давність, що з урахуванням заяви відповідача ОСОБА_1 про її застосування відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України, є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за тілом кредиту в розмірі 738, 55 доларів США та за процентами за користування кредитом, нарахованої до 27 квітня 2012 року в розмірі 294, 34 доларів США.

Суд першої інстанції наведеного не врахував та дійшов помилкового висновку щодо задоволення позовних вимог.

Таким чином, судова колегія вважає, що суд першої інстанції не в повній мірі дослідив обставини справи та наявні у справі докази, не надав їм належну оцінку, не з`ясував належним чином фактичні обставини справи щодо заявлених вимог і того, яка саме правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, що має суттєве значення для правильного вирішення спору і дійшов помилкового висновку щодо задоволення позовних вимог.

За таких обставин заочне рішення суду підлягає скасуванню, а апеляційна скарга — задоволенню.

Відповідно достатті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положеннястатті 141 ЦПК Українита керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки апеляційну скаргу задоволено, тому сплачений судовий збір за подачу заяви про перегляд заочного рішення в розмірі 320,00 грн та подачу апеляційної скарги в розмірі 1685,22 грн, а всього в розмірі 2005,22 грн підлягає стягненню з Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» на користь ОСОБА_1 . Також підлягає стягненню з Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» на користь ОСОБА_1 5000,00 грн витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги та 10460,16 грн витрат, пов`язаних з проведенням судової експертизи.

Керуючись ст. ст. 367368, п.2 ч.1 ст.374, ст.376, ст. ст. 381-384389 ЦПК України

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу  ОСОБА_1 задовольнити.

Заочне рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 30 листопада 2015 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором залишити без задоволення.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» на користь ОСОБА_1 , 5000,00 грн витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги, 10460,16 грн витрат, пов`язаних з проведенням судової експертизи та 2005,22 грн судового збору за подачу заяви про перегляд заочного рішення та апеляційної скарги.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня набрання законної сили.

Головуючий            І.В. Бурлака

Судді   А.В. Котелевець

В.Б. Яцина

Повний текст постанови складено 17 вересня 2020 року.