Справа № 640/373/17

УХВАЛА

«27» квітня 2020 р. Київський районний суд м. Харкова в складі:

головуючого судді Зуб Г.А.

за участю секретаря Черниш О.М.,

 

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за заявою представника відповідача ОСОБА_1 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню по справі №640/373/17 від 11.11.2019 року про витребування майна, —

 

ВСТАНОВИВ:

Представник заявника звернувся до суду з вказаною заявою, в якій просить визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий лист Київського районного суду м. Харкова по справі №640/373/17 від 11.11.2019 року про витребування у ОСОБА_1 належного ОСОБА_2 майна квартири АДРЕСА_1 , передавши його ОСОБА_2 . В обгрунтування вказаних підстав посилається на наступне. В провадженні Київського районного суду м. Харкова перебувала цивільна справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа Департамент реєстрації ХМР про витребування майна із чужого володіння та усунення перешкод у здійснення права власності та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа ПН ХМНО Лавінда Н.О. про визнання права власності, за результатами розгляду якої було ухвалено рішення суду від 26.07.2017 року, яким позовні вимоги ОСОБА_2 задоволені, а саме витребувано у ОСОБА_1 належне ОСОБА_2 майно квартиру АДРЕСА_1 , передавши його ОСОБА_2 ; усунуто ОСОБА_2 перешкоди у здійсненні права власності вказаною квартирою шляхом визнання ОСОБА_1 таким, що втратив право користування вказаною квартирою зі зняттяям з реєстраційного обліку за даною адресою, виселивши його з житлового приміщення вказаної квартири; та вирішено питання про розподіл судових витрат; та в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено. Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 12.12.2017 року вказане рішення суду скасовано в частині визнання ОСОБА_1 таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 зі зняттям з реєстраційного обліку, а в іншій частині рішення залишено без змін. 28.11.2019 року державним виконавцем Київського ВДВС м. Харків ГТУЮ у Харківській області відкрито виконавче провадження на підставі виконавчого листа виданого Київським районним судом м. Харкова про стягнення судових витрат в розмірі 640 грн., яке виконано боржником в повному обсязі, внаслідок чого було прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження. Крім того, 28.11.2019 року старшим державним виконавцем Київського ВДВС м. Харків ГТУЮ у Харківській області було відкрито виконавче провадження щодо виконання рішення суду в частині виселення ОСОБА_1 з вказаної квартири, однак вказане рішення було виконано останнім ще до відкриття виконавчого провадження, оскільки ОСОБА_1 у вказаній квартирі ніколи не мешкав. 25.02.2020 року старшим державним виконавцем Київського ВДВС м. Харків відкрито виконавче провадження стосовно виконання рішення суду в частині витребування спірного майна. 06.03.2020 року на адресу державного виконавця було надіслано заяву про закриття вказаного виконавчого провадження, оскільки спірне майно не належить на праві власності ОСОБА_1 , не перебуває у його володінні чи управлінні, а також не має доступу до нього. А тому, наявні підставі для визнання вказаного виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню на підставі ст. 432 ЦПК України саме з інших причин.

Представником позивача ОСОБА_2 адвокатом Лебединської І.С. спрямовано відзив на вказану заяву, в якій вона просить відмовити в задоволенні вказаної заяви, посилаючись на те, що ОСОБА_2 є власником спірної квартири з 29.11.2016 року, однак вона знаходиться у володінні та користуванні ОСОБА_1 , який з 2017 року по 2020 року переукладає договори про тимчасове користування спірною квартирою на підставі Актів прийому-передачі квартиру передає третім особам, та отримує від цього дохід. Не проживання у спірній квартирі ОСОБА_1 не свідчить про те, що квартира не знаходиться у його володінні чи користуванні, а тому обов`язок боржника в даному випадку не відсутній з його припиненням або добровільним виконанням.

Представником заявника ОСОБА_1  спрямовано відповідь на відзив, в якому він зазначив, що вказані договори на тимчасове користування жодним чином не підтверджують той факт, що квартира перебуває у володінні чи користуванні ОСОБА_1 , а останній у вказаній квартирі ніколи не проживав. На даний час спірною квартирою ніхто не володіє та не користується, а тому власнику квартири потрібно зайти до порожньої квартири, та розпорядитись нею на власний розсуд.

Учасники судового розгляду в судове засідання не з`явились, повідомлені в установленому порядку, проте їх неявка не перешкоджає розгляду даної скарги. В своїх заявах представник позивача ОСОБА_3 та представник відповідача ОСОБА_4 просять проводити розгляд справи за вказаною заявою за їх відсутністю.

18.03.2020 року вказана скарга надійшла до суду, та була розподілена судді Зуб Г.А.

Відповідно до ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. У п. 9 ч.3 ст. 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, — і за її межами.

Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбаченост. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Судом встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що 26 липня 2017 року рішенням Київського районного суду м. Харкова позовні вимоги ОСОБА_2 задоволені, а саме: витребувано у ОСОБА_1 належне ОСОБА_2 майно квартиру АДРЕСА_1 , передавши його ОСОБА_2 ; усунуто ОСОБА_2 перешкоди у здійсненні права власності вказаною квартирою шляхом визнання ОСОБА_1 таким, що втратив право користування вказаною квартирою зі зняттяям з реєстраційного обліку за даною адресою, виселивши його з житлового приміщення вказаної квартири; та вирішено питання про розподіл судових витрат; та в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено. Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 12.12.2017 року вказане рішення суду скасовано в частині визнання ОСОБА_1 таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 зі зняттям з реєстраційного обліку, а в іншій частині рішення залишено без змін. Постановою Верховного суду від 05.06.2019 року рішення Київського районного суду м. Харкова від 26.07.2017 року у незміненій частині, та рішення Апеляційного суду Харківської області від 12.12.2017 року залишено без змін.

На виконання вказаного рішення представником стягувача були отримані три виконавчі виконавчі листи (про витребування майна, про виселення, та про стягнення судових витрат), та пред`явлені до примусового виконання до Київського ВДВС м. Харків ГТУЮ у Харківській області, за якими було відкрито виконавчі провадження.

На даний час рішення суду в частині витребування майна виконано не було, та представник заявника просить визнати його таким, що не підлягає виконанню на підставі «з інших причин».

У частинах першій, другій статті 432ЦПК України визначено, що суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню. Суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.

Наслідком визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, є закінчення виконавчого провадження.

Наведені підстави для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, поділяються на дві групи: матеріально-правові (зобов`язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов`язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов`язань переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання) та процесуально-правові, до яких відносяться обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема: видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню); коли виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі за нею виконавчого листа; помилкової видачі виконавчого листа, якщо вже після його видачі рішення суду було скасоване; видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката; пред`явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на таке пред`явлення.

Однак, перелік підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, за змістомстатті 432 ЦПК України, не є виключним, оскільки передбачає також інші підстави для прийняття такого рішення, ніж прямо зазначені у цій норми процесуального права.

У цьому випадку саме на суд покладено обов`язок встановити, з яких підстав може бути визнано виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню з урахуванням права стягувача на повне виконання рішення суду та права боржника на захист від подвійного стягнення. Суд повинен вирішувати ці питання з урахуванням певних обставин справи, дотримуючись балансу інтересів обох сторін виконавчого провадження.

Крім того, за своїм змістом частина друга статті 432 ЦПК України передбачає визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню як повністю так и частково, а тому підстави якими заявник обґрунтовує свою заяву можуть бути наслідком як повного так и часткового визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, а отже як повного так і часткового задоволення заяви, поданої відповідно до цієї норми закону.

Представник заявника в своїй заяві посилається на те, що в даному випадку виконавчий лист є таким, що не підлягає виконанню саме з інших причин, а саме те, що позивач є власником квартири, та спірна квартира не перебуває в його володінні чи управлінні, та він також не має доступу до неї. Та, в якості доказу вказаних тверджень посилається на акт державного виконавця від 13.12.2019 року, відповідно до якого державним виконавцем було здійснено вихід до квартири, де двері відкрила ОСОБА_5 , яка надала пояснення що в даній квартирі мешкає ОСОБА_6 разом з родиною, та приблизно о 11.00 год. прибув представник боржника, який підтвердив свої повноваження, та надав копії договорів на тимчасове користування житловим приміщенням.

Також, представник заявник звертався до державного виконавця із заявою щодо закриття виконавчого провадження.

Представником позивача надані до суду копії договорів про тимчасове користування житловим приміщенням від 20.01.2017 року, від 22.01.2018 року, від 30.01.2020 року, додаткову угоду, акт приймання-передачі житлового приміщення, які укладені між відповідачем, ОСОБА_6 та ВЧ 3017, предметом яких передача спірної квартири у строкове платне користування. У вказаних договорах зазначено, що спірна квартира належить на праві власності ОСОБА_1 , хоча про рішення суду позивачу було відомо з 2017 року, та після їх укладення відповідач продовжував здавати спірну квартиру в платне користування.

Порядок виконання рішень, за якими боржник зобов`язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення визначено статтею 63 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до частин першої — третьої якої за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником.

Суд враховує правові висновки, викладені Верховним Судом у постанові від 13 лютого 2018 року у справі № 923/182/13-г та у постанові від 30 серпня 2018 року у справі № 916/4106/14, відповідно до змісту яких та обставина, що саме боржник відповідно до судового рішення зобов`язаний вчинити певні дії, не свідчить про те, що у разі невиконання цього рішення саме боржником, воно не може бути виконано без його участі відповідно до абзацу 2 частини третьоїстатті 63 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки хоч і зобов`язує саме боржника вчинити ці дії, однак не є нерозривно пов`язаним з особою боржника та не унеможливлює виконання цього рішення без його участі шляхом вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання, враховуючи встановлені судами обставини невиконання його у добровільному порядку та вчинення перешкод у його виконанні.

Таким чином встановлена обов`язковість судового рішення, яке набрало законної сили, не дає підстав для висновку про можливість ставити його виконання в залежність від волевиявлення боржника або будь-яких інших осіб на вчинення чи невчинення дій щодо його виконання, оскільки це б нівелювало значення самого права звернення до суду як засобу захисту та забезпечення реального відновлення порушених прав та інтересів. Суд враховує, що обов`язковим елементом примусового виконання судового рішення є стадія, коли боржник вправі виконати таке судове рішення, що набрало законної сили, у добровільному порядку у спосіб, що відповідає змісту рішення, але за волею та за участі боржника. Таким правом боржник у зазначеному провадженні не скористався, так як переукладав договори на тимчасове користування спірним майном, що виключає наявність підстав для висновку про добросовісність та правомірність його дій.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина 1 статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини 3 статті 12, частини 1 статті81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За положеннями частин 5 та 6 статті 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Інших доказів в силу ст. 81 ЦПК України в обгрунтування підтвердження того, що рішення суду в частині витребування спірного майна

фактично виконано, до суду надано не було, як і не надано існування саме «інших обставин», на які посилається представник заявника, а від так вказана заява задоволенню не підлягає, та в задоволенні якої суд вважає за доцільне її відмовити.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 260432 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні заяви представника відповідача ОСОБА_1 про визнання виконавчого листа таким, що непідлягає виконаннюпо справі№640/373/17 від 11.11.2019 року про витребування майна відмовити в повному обсязі.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку безпосередньо до Харківського апеляційного суду шляхом подачі в 15-дений строк з дня проголошення ухвали апеляційної скарги.

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) процесуальні строки щодо апеляційного оскарження продовжуються на строк дії такого карантину.

Повний текст ухвали виготовлено 27 квітня 2020 року.

Суддя Г.А. ЗУБ