Справа № 640/373/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

26 липня 2017 року                 Київський районний суд м. Харкова в складі:

головуючого судді                                                   Зуб Г.А.,

за участю секретаря                                     Шаповал Є.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні  в м. Харкові цивільну справу за позовом представника ОСОБА_1 адвоката Панасенко П.П. до ОСОБА_2, третя особа Департамент реєстрації Харківської міської ради про витребування майна із чужого володіння та усунення перешкод у здійсненні права власності та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3 про визнання права власності, —

 

ВСТАНОВИВ:

12.01.2017 року до суду звернувся представник позивача адвокат Панасенко П.П. з вказаним позовом, в якому з подальшим уточненням просить витребувати у відповідача належне позивачу майно — квартиру №7 у м. Харків по вул. Ак. Проскури, буд. 9-в, та передати його відповідачу, та усунути позивачу перешкоди у здійсненні права власності вказаною квартирою, визнавши відповідача таким, що втратив право користування квартирою №7 у м. Харків по вул. Ак. Проскури, буд. 9-в, знявши відповідача з реєстраційного обліку та виселивши його з житлового приміщення вказаної квартири. В обгрунтування зазначених вимог посилається на наступне. В 2003 році позивач виїхала на постійне місце проживання до Німеччини, та до цього часу проживає там. Перед виїздом до Німеччини, позивач разом зі своєю матірю 06.10.2003 року уклали договір дарування, за яким позивач прийняла у дар належну її матері квартиру №7 у м. Харків по вул. Ак. Проскури, буд. 9-в, у звязку з чим позивач стала власником вказаної квартири. Позивач з моменту виїзду постійно проживала на території Німеччини та на територію України не приїздила. 23.02.2015 року матір позивача ОСОБА_5 померла. Після смерті матері позивач дізналась, що заочним рішенням Київського районного суду м. Харкова від 13.03.2012 року договір дарування було визнано недійсним, та вона була позбавлена права власності на вказану квартиру. 02.07.2012 року за договором купівлі-продажу між ОСОБА_5 та ОСОБА_2, посвідченим ПН ХМНО ОСОБА_3 за реєстр. №2292, право власності на зазначену квартиру перейшло до відповідача. 19.07.2012 року відповідачем була проведена державна реєстрація права власності на спірну квартиру.  29.11.2016 року ухвалою Апеляційного суду Харківської області, заочне рішення Київського районного суду м. Харкова від 13.03.2012 року було скасовано, та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову. А тому договір дарування, який укладений 06.10.2003 року є чинним, а тому позивач є власником квартири №7 у м. Харків по вул. Ак. Проскури, буд. 9-в, яка вибула з її володіння не з її волі іншим шляхом, і незаконно продана іншій особі, а тому вона підлягає витребуванню від набувача. Відповідно до ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, а отже позивач просить визнати відповідача таким, що втратив право користування зазначеною квартирою зі зняттям з реєстраційного обліку за даною адресою, та виселенням його з квартири позивача.

13.03.2017 року відповідач звернувся до суду з зустрічною позовною заявою, в якій просить визнати за ним право власності на квартиру №7, що знаходиться у будинку 9-В по вул. Ак. Проскури у м. Харкові загальною площею 29,9 кв.м., житловою площею 16,8 кв.м., та судові витрати покласти на відповідача за зустрічним позовом. В обгрунтування зазначених вимог посилається на наступне. 02.07.2012 року між ОСОБА_5 та відповідачем за первісним позовом було укладено договір купівлі-продажу квартири №7, що знаходиться в будинку 9-в по вул. Ак. Проскури у м. Харкові, що посвідчений ПН ХМНО ОСОБА_3, відповідно до якого відповідач прийняв у власність вищевказану квартиру. Його право власності було зареєстровано у встановленому законом порядку, а тому на його думку, він добросовісно та у встановлений законом порядок набув право власності на спірну квартиру, і його право власності підлягає поновленню та судовому захисту. На думку позивача за зустрічним позовом, померла ОСОБА_5 мала право відчужувати свою власну квартиру, оскільки право власності на цю квартиру до інших осіб не переходило, ОСОБА_5 було відомо про наявність судового рішення про визнання недійсним договору дарування її квартири, тому ОСОБА_5 діяла як титульний власник квартири відповідно до свого дійсного волевиявлення щодо дійсного наміру розпорядження своїм власним майном. ОСОБА_5 померла 23.02.2015 року і до своєї смерті не спілкувалась зі своєю донькою ОСОБА_1, яка будь-яку матеріальну допомогу їй не надавала, участь у похованні не брала, а також ще з 2003 року ОСОБА_1 втратила будь-який звязок з ОСОБА_5 А отже, ОСОБА_5 ще за свого життя розпорядилась своїм власним майном та уклала договір купівлі-продажу своєї квартири, а саме продала її позивачу за зустрічним позовом. Аналізуючи ст. 243 ЦК УРСР, законодавець чітко вказує на те, що договір дарування вважається укладеним тільки з моменту передачі майна обдарованому. ОСОБА_5 не передавала квартиру своїй доньці, оскільки остання не мешкала у вказаній квартирі та не реєструвала своє місце проживання у квартирі, а також не реєструвала своє право власності на квартиру в КП «ХМБТІ», що підтверджує факт відсутності наміру взагалі приймати в дар квартиру, відповідач не отримувала ключів від квартири, комунальні послуги за квартиру жодного разу не сплачувала, у похованні померлої участі не брала, жодного дня не користувалась квартирою, її речей в квартирі не було, тобто жодних фактів, які б свідчили про дійсну передачу майна обдарованому не встановлено. Також, для застосування норм ст. 388 ЦК України ОСОБА_1 має довести, що вона дійсно прийняла в дар спірну квартиру та володіла цією квартирою. А оскільки, позивач за первісним позовом не визнає та оспорює його право власності на спірну квартиру, тому це право відповідача за первісним позовом підлягає захисту судом шляхом визнання за ним права власності на цю квартиру.

Представник позивача за первісним позовом, який є також представником відповідача за зустрічним позовом адвокат Панасенко П.П. уточнений первісний позов підтримав в повному обсязі, та просив його задовольнити, а в задоволенні зустрічного позову просив відмовити, оскільки він є необгрунтованим, вимоги останнього безпідставними та не підлягають задоволенню, та зазначає, що 02.11.2011 року на підставі дублікату договору купівлі-продажу від 25.10.2011 року була незаконно проведена реєстрація права власності на спірну квартиру за ОСОБА_5 Крім того, ОСОБА_5 проживала у спірній квартирі до самої смерті, що свідчить про фіктивність правочину. Також, ухвала Апеляційного суду Харківської області від 29.11.2016 року, якою скасоване заочне рішення суду про визнання договору дарування недійсним є достатнім обгрунтуванням підтвердженням вибуття майна з володіння власника не з його волі іншим шляхом, а тому вимоги ОСОБА_2 про неможливість витребування у нього майна є безпідставними.

Представник відповідача за первісним позовом, який також є представником позивача за зустрічним позовом ОСОБА_6 в судовому засіданні проти первісного позову заперечував в повному обсязі, посилаючись на те, що договір купівлі-продажу на даний момент є чинним, скасований не був, його право власності зареєстровано у встановленому законом порядку, а тому позовні вимоги є безпідставними та такими, що задоволенню не підлягають в повному обсязі, а зустрічну позовну заяву підтримав в повному обсязі та просив її задовольнити.

Представник третьої особи за первісним позовом Департаменту реєстрації Харківської міської ради в судове засідання не зявився, повідомлений належним чином та своєчасно, причину неявки суду не повідомив.

Третя особа за зустрічним позовом ПН ХМНО ОСОБА_3 в судове засідання не зявилась, повідомлена належним чином та своєчасно, причину неявки суду не повідомила, клопотань про відкладення судового розгляду до суду не надходило.

Суд, вислухавши учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.

Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Згідно ст.ст.10,60 ЦПК України, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Враховуючи положення норм цивільного процесуального законодавства України, щодо обов’язку суду розглядати справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів

сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, пред’явлений позов розглядався виключно в межах заявлених вимог.

Судовим розглядом встановлено, що позивач ОСОБА_1 проживає в Німеччині, та 06.10.2003 року між ОСОБА_1 та її матірю ОСОБА_5 було укладено договір дарування, відповідно до якого ОСОБА_5 перебуваючи при здоровому розумі та ясній памяті, розуміючи значення своїх дій та діючи добровільно, подарувала, а ОСОБА_1 прийняла у дар квартиру №7 в м. Харкові по вул. Проскури Академіка, буд. 9-В.

В подальшому ОСОБА_5 звернулась до суду з позовною заявою про визнання договору дарування квартири недійсним. Заочним рішенням Київського районного суду м. Харкова від 13.03.2012 року, було визнано недійсним договір дарування квартири №7, що знаходиться в будинку 9-В по вул. Академіка Проскури у м. Харкові, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 06.10.2003 року, посвідчений ПН ХМНО ОСОБА_7, та вирішено питання про розподіл судових витрат.

25.10.2011 року ОСОБА_5 надала довіреність на імя ОСОБА_8, яка була посвідчена ПН ХМНО ОСОБА_7, якою уповноважила останнього бути її представником в КП «ХМБТІ» з питання реєстрації дублікату договору купівлі-продажу, а також бути її представником в компетентних органах з питання переоформлення технічної документації на квартиру №7, що розташована в м. Харкові, вул. Ак. Проскури, буд. 9-В.

02.07.2012 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу квартири, який був зареєстрований ПН ХМНО ОСОБА_3, відповідно до якого ОСОБА_5 передала, а ОСОБА_2 прийняв у власність однокімнатну квартиру номер 7, що знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Проскури Академіка, буд. 9-В, житловою площею 16,8 кв.м., загальною площею 29,9 кв.м. Вказане право власності було зареєстроване в КП «ХМБТІ».

23.02.2015 року ОСОБА_5 померла, яка по день смерті проживала та була зареєстрована у спірній квартирі.

Дізнавшись про вказане рішення суду, представник позивача за первісним позовом адвокат Панасенко П.П., оскаржив його до апеляційного суду. Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 29.11.2016 року, апеляційну скаргу ОСОБА_4 було задоволено, та заочне рішення Київського районного суду м. Харкова від 13.03.2012 року скасоване, та ухвалене нове рішення про відмову у задоволенні позову. У звязку з чим з 06.10.2003 року ОСОБА_1 стала власником квартири №7 у м. Харків по вул. Ак. Проскури, буд. 9-в.

У статті першій Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованогоЗаконом України від 17 липня 1997 року № 475/97?ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно із частиною першою статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Положеннями статей 1516 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Таким чином порушення, невизнання або оспорювання суб’єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені у статті 16 ЦК України.

Нормами цивільного законодавства передбачені засади захисту права власності.

Згідно Цивільного кодексу Україниособа, яка вважає, що її речові права порушені, має право звернутися до суду як з позовом про визнання відповідної угоди недійсною (статті 215-235), так і з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 330, стаття 388).

Відповідно до закріпленого у ст. 387 ЦК України загального правила власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Відповідно до ч. 1ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

У п. 21 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» судам роз’яснено, що у разі коли між особами відсутні договірні відносини або відносини, пов’язані із застосуванням наслідків недійсності правочину, спір про повернення майна власнику підлягає вирішенню за правилами ст. ст.387,388 ЦК України.

Так, правове значення для вирішення спору про витребування майна з володіння добросовісного набувача має встановлення судом факту вибуття майна з володіння власника — позивача по справі, поза його волею, а не з володіння особи, яка відчужила спірне майно на користь добросовісного набувача.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 21листопада 2012року у справі № 6-136цс12, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов’язковою для судів.

Положення ст. 388 ЦК Українизастосовується як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

Вибуття майна з володіння власника на підставі судового рішення, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі № 6-2233цс16.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для витребування ОСОБА_1 спірного майна від добросовісного набувача — ОСОБА_2 А посилання представника відповідача щодо того, що ОСОБА_1 не зареєструвала своє право власності, то дане твердження суперечить ст. 243 ЦК УРСР, про що і зазначено в рішенні Апеляційного суду Харківської області від 29.11.2016 року. Що стосується посилань щодо того, що договір дарування вважається укладеним тільки з моменту передачі майна обдарованому, а ОСОБА_1 не користувалась вказаною квартирою, не реєструвала в ній своє місце проживання, не отримувала ключів від квартири, комунальні послуги не сплачувала за квартиру, у похованні померлої участі не брала, то керуючись нормами ст. 722 ЦК України, суд приходить до висновку, що право власності за договором дарування у позивача виникло з моменту нотаріального посвідчення такого договору, а посилання представника відповідача про те, що в позивача не виникло право власності на дарунок у зв’язку з тим, щодоговір дарування підлягав державній реєстрації, а така не була проведена, підлягають відхиленню, оскількидоговір дарування є укладеним із моменту його нотаріального посвідчення і державної реєстрації не потребує. Також відповідно до наявної в матеріалах справи заяви (а.с. 98), яка була посвідчена ПН ХМНО ОСОБА_9, ОСОБА_5 дала згоду на виїзд на постійне місце проживання до Німеччини своїй доньці ОСОБА_1, та повідомила, що вона не має по відношенню до неї невиконаних зобовязань, у тому числі майнових та аліментних вимог не має. Також посилання, що ОСОБА_5 не спілкувалась зі своєю донькою також суперечить матеріалам справи, оскільки в матеріалах наявний лист ОСОБА_5 позивачеві за первісним позовом, який датований 14.10.2008 року.

Частиною 1 ст. 319 ЦК України встановлено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

При цьому відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

За змістом ч. 1 ст. 16 ЦК Україникожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Отже, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням зі зняттям її з реєстраційного обліку та виселенням з житлового приміщення.

Таким чином, первісні позовні вимоги ОСОБА_1 є обгрунтованими, та такими, що знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, а отже підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно зіст. 330 ЦК Українимайно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Згідно із ч. 1 ст. 321 ЦК Україниправо власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Таким чином, зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 задоволенню не підлягають у звязку з вище наведеними обставинами, так як це суперечить приписам ст. 321 ЦК України, оскільки права позивача за первісним позовом, який є власником спірної квартири та була позбавлена такого права на підставі судового рішення, яке в подальшому було скасовано, не підлягають захисту шляхом визнання права власності на спірне майно в порядку ст. 392 ЦК України.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України, суд стягує за первісним позовом з відповідача на користь позивача документально підтверджені судові витрати.

Керуючись ст. ст.10,11,60,169,212,213,215 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.

Витребувати у ОСОБА_2 належне ОСОБА_1 майно — квартиру №7 у м. Харкові по вул. Академіка Проскури, буд. 9-В, передавши його ОСОБА_1.

Усунути ОСОБА_1 перешкоди у здійсненні права власності квартирою №7 у м. Харкові по вул. Академіка Проскури, буд. 9-В, шляхом визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування вказаною квартирою зі зняття з реєстраційного обліку за даною адресою, виселивши його з житлового приміщення квартири №7 у м. Харків, вул. Академіка Проскури, буд. 9-В.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 640 (шістсот сорок) гривень.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3 про визнання права власності відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду Харківської області, через Київський районний суд м. Харкова  шляхом подачі   апеляційної скарги  протягом 10 днів  після його проголошення. Особи, які   брали  участь  у справі, але не були  присутні  у судовому  засіданні під час  проголошення  судового рішення, можуть подати  апеляційну  скаргу протягом  десяти  днів  з дня отримання копії  цього рішення.

 

Головуючий