ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2021 року

м. Харків

справа № 644/1701/20

провадження № 22-ц/818/2955/21

№ 22-ц/818/2781/21

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Тичкової О.Ю.,

суддів Кругової С.С., Пилипчук Н.П.,

за участі секретаря судового засідання Сидорчук М.О.,

сторони справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська ливарна компанія»,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційні скарги генерального директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська ливарна компанія» Компанієць Оксани Леонідівни на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова, ухвалене 18 січня 2021 року, Лебединської Інеси Сергіївни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , на додаткове рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 9 лютого 2021 року, ухвалені у складі судді Ізмайлова І.К.,

УСТАНОВИВ:

У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Орджонікідзевського районного суду м. Харкова з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю (далі ТОВ, Товариство) «Українська ливарна компанія», яким, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив стягнути з відповідача на його користь 307200,78 грн. нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати, яка визначена без урахування (утримання) податків і зборів, 268141,96 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку, який визначений без урахування (утримання) податків і зборів, 1956,64 грн. компенсації втраченої частини заробітної плати у зв`язку з інфляцією. Також просив допустити негайне виконання рішення суду в межах суми платежу за один місяць у розмірі 33623,89 грн., яка визначена без урахування (утримання) податків і зборів.

Позов обґрунтований тим, що відповідно до наказу №1005/01-ок від 10.05.2018 з 14.05.2018 він був прийнятий на посаду заступника генерального директора ТОВ «Українська ливарна компанія», відповідно до наказу №2106/01-ок від 21.06.2018 з 21.06.2018 призначений на посаду генерального директора зазначеного підприємства. Відповідно до Контракту з генеральним директором ТОВ «Українська ливарна компанія» від 21.06.2018 посадовий встановлено розмірі 29815,00 грн. на місяць. Наказом №0702/01-ок від 07.02.2020 з 07.02.2020 звільнився з посади генерального директора ТОВ «Українська ливарна компанія» відповідно до п. 1 ст. 36 КЗпП України. В день звільнення перебував на робочому місці, однак йому не виплачена нарахована заробітна плата за період з квітня 2019 року по лютий 2020 року, яка в загальному розмірі становить 307200,78 грн. Також, до часу зверенння з позовом до суду з ним не проведено остаточний розрахунок.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 18 січня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ТОВ «Українська ливарна компанія» на користь ОСОБА_1 307200,78 грн. нарахованої та не виплаченої заробітної плати, без відрахування (утримання) податків і обов`язкових платежів; 220000 грн. середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку за період з 08.02.2020 по 05.03.2020 та з 06.03.2020 по 18.01.2020; 1956,64 грн. компенсації втраченої частини заробітної плати у зв`язку з інфляцією. Стягнуто з ТОВ «Українська ливарна компанія» на користь держави судовий збір в розмірі 5292 грн. Допущено негайне виконання рішення суду в частині виплати заробітної плати в межах суми платежу за один місяць.

Судове рішення обґрунтовано тим, що з врахуванням відомостей про нарахування та утримання заробітної плати ОСОБА_1 за квітень лютий 2020 року нарахована та не виплачена заробітна плата, без відрахування (утримання) податків і обов`язкових платежів, в розмірі 307200,78 грн. (329814,71 грн. 16800,00 грн. 5813,93 грн. = 307200,78 грн.). Відповідно до наданої відповідачем довідки середньоденна заробітна плата позивача складає 1426,29 грн. без утримання податків та зборів. Спору з зазначеної суми між сторонами не виникало. Позивач звільнений 07.02.2020, період затримки розрахунку складає з 08.02.2020 по 18.01.2021 235 дні. Тобто, середній заробіток за час затримки розрахунку на момент розгляду справи складає 235 днів х 1426,29 грн. = 335178,15 грн. Суд врахував, що розмір середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку перевищує розмір заборгованості з виплати заробітної плати позивачу 247100,00 грн., які він повинен був отримати в день звільнення. Також судом враховано, що позивач звернувся з позовною заявою 05.03.2020 після звільнення 07.02.2020, отже не зловживав правом на затягування строку звернення з позовом, відповідач в свою чергу неодноразово звертався з заявами про перенесення розгляду справи чим збільшив період затримки до дня ухвалення рішення. Посилання відповідача на ту обставину, що ОСОБА_1 , займаючи посаду генерального директора ТОВ «Українська ливарна компанія», мав змогу своєчасно отримати розрахунок при звільнення суд вважав необґрунтованими, оскільки матеріали справи не містять жодного доказу, що з вини ОСОБА_1 склалася несприятлива фінансово-економічна ситуація, оскільки під час його роботи на посаді до нього не застосовувались будь-які засоби впливу за вказані порушення. Разом з тим судом не встановлено конкретного розміру матеріальних втрат ОСОБА_1 , викликаних затримкою остаточного розрахунку при звільненні.На підставі викладеного, виходячи з принципу пропорційності і розумності суд зменшив суму середнього заробітку за весь час затримки до 220000 грн. Входячи з того, що сукупний індекс інфляції за цей період становить 1.008, суд дійшов висновку, що компенсація втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати у сумі 247100,00 грн. за період затримки її виплати з 01.05.2019 по 04.03.2020 становить 1956,64 грн.

23 січня 2021 року ОСОБА_2 подала до суду заяву про ухвалення додаткового рішення в частині зазначення точної грошової суми, присудженої до стягнення в межах суми платежу за один місяць, а також про стягнення судових витрат з ТОВ «Українська ливарна компанія» за надання ОСОБА_1 правничої допомоги у розмірі 7000 грн., які складаються з: 2000 грн. за вивчення матеріалів, збирання і підготовки доказів, 3000 грн. за підготовку позовної заяви, 500 грн. за підготовку адвокатського запиту, 500 грн. за підготовку клопотання про встановлення додаткового строку для подання доказів та 1000 грн. за підготовку клопотання про витребування доказів. Надано копію квитанції №7 про отримання адвокатом Лебединською І.С. 20.02.2020 7000 грн.

Додатковим рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 9 лютого 2021 року заяву представника ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення задоволено частково, шляхом зазначення у резолютивній частині рішення: «Допустити негайне виконання рішення суду в частині виплати заробітної плати в межах суми платежу за один місяць — 33623,89 грн., без відрахування (утримання) податків і обов`язкових платежів». В частині ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат понесених відповідачем на правничу допомогу у задоволенні заяви відмовлено.

Додаткове рішення мотивоване тим, що в рішенні Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 18 січня 2021 року не вирішено в повній мірі питання про точну грошову суму стягнення з відповідача на користь позивача в частині виплати заробітної плати в межах суми платежу за один місяць, а позовна заява містить вимогу з зазначенням суми 33623,89 грн. без урахування податків і зборів. Представник позивача ОСОБА_2 15.07.2020, до судових дебатів, звернулася з заявою про намір стягнення витрат з ТОВ «Українська ливарна компанія» у зв`язку із розглядом справи за надання правничої допомоги. Згідно матеріалів справи, 20.02.2020 між адвокатом Лебединською І.С. та ОСОБА_1 укладено договір про надання правової допомоги, відповідно до умов якого адвокат зобов`язується надати клієнту правову допомогу протягом всього розгляду у суді даної цивільної справи. Також 20.02.2020 укладено додаткову угоду до договору про надання правової допомоги, відповідно до якої винагорода складає 7000 грн. та була сплачена клієнтом в повному обсязі до підписання додаткової угоди. Однак суду не надані оригінали платіжних документів про оплату наданих послуг, в зв`язку з чим суд вважав за необхідне відмовити ОСОБА_2 у задоволенні заяви.

Не погодившись з рішенням суду від 18 січня 2021 року генеральний директор ТОВ «Українська ливарна компанія» О.Л. Коломієць подала япеляційну скаргу, якою просить рішення суду скасувати та ухвалити нове.

Апеляційна скарга обгрунтована тим, що висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права. Так, заборгованість по виплаті заробітної плати на день звільнення позивача 07.02.2020 складає 247100 грн., у тому числі компенсація за невикористану відпустку 26133,64 грн. та індексація 1266,77 грн., що підтверджується відповідною довідкою у матеріалах справи. Загалом, сума заборгованості по заробітній платі без відрахування (утримання) податків і обов`язкових платежів повинна становити 295284,50 грн. Рішення суду першої інстанції призводить до надмірного стягнення з відповідача безпідставно збільшених коштів.

Апелянт вказує, що для визначення розміру відповідальності Товариства за ст. 117 Кодексу законів про працю (далі КЗпП) України необхідним є встановлення розміру майнових втрат, яких зазнав позивач у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні. Відповідно до розрахунку суми відсотків за кредитом на підставі середньозваженої процентної ставки за міжбанківськими кредитами у національній валюті в річному обчислені відповідно до даних статистичної звітності, що подається до НБ України, орієнтовні майнові втрати позивача, які розумно можна було б передбачити, за період з 10.02.2020 (наступного робочого дня після звільнення) по 06.11.2020 склали 9016,78 грн. Крім того, позивач в період формування боргу займав керівну посаду та був особисто освідчений про фінансово-майновий стан Товариства та відповідальним за проведення своєчасних розрахунків по зобов`язаннях. Його бездіяльність щодо невиплати кінцевого розрахунку при звільненні та звернення до суду з позовом про виплату боргу і суми середнього заробітку, може свідчить про навмисні дії щодо стягнення значно більшої суми відшкодування в розмірі середнього заробітку, що є зловживанням позивачем своїми правами. Майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання відповідачем як роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам. Посилаючись на викладене апелянт вважає наявними підстави для відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення з Товариства суми середнього заробітку за весь час затримки розрахунку в сумі 268141,96 грн.

Щодо індексації заробітної плати та стягнення компенсації втрати частини заробітної у зв`язку з порушенням строків виплати апелянт зазначає, що індексація доходів ОСОБА_1 проводилася у відповідності до вимог чинного законодавства, що підтверджується даними довідки про заробітну пату №1/09-1 від 01.09.2020, що є в матеріалах справи. Міркування позивача щодо порушення відповідачем вимог законодавства у частині проведення індексації ним не підтверджено, в зв`язку з чим ці вимоги не підлягають задоволенню.

ОСОБА_1 подано відзив на апеляційну скаргу, яким він просить рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на те, що в апеляційній скарзі відповідачем не викладені вимоги апеляційної скарги, відповідач не вказує яке саме рішення він просить ухвалити суд апеляційної інстанції. Після закінчення строку на апеляційне оскарження відповідачем було подано Додаткові пояснення. Однак, згідно вимог ч. 1 статті 364 Цивільного процесуального кодексу (далі ЦПК) України доповнення до апеляційної скарги можливо у вигляді подання заяви про доповнення апеляційної скарги та виключно у межах строку на апеляційне оскарження. Разом з додатковими поясненнями відповідачем було подано нові докази, які не підлягають долученню до матеріалів справи, є недопустимими та не можуть враховуватись судом апеляційної інстанції при винесенні рішення, оскільки такі докази не подавались в суді першої інстанції.

Позивач вказує, що для сплати працівнику підлягає як в добровільному порядку за рішенням суду або в примусовому порядку згідно з Законом України «Про виконавче провадження» сума заробітної плати, яка зменшена на суму податків та зборів. У зв`язку з чим, доводи відповідача про надмірне стягнення з нього грошових коштів є безпідставними. Відповідачем не подано ні в суді першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції доказів сплати податків та обов`язкових платежів зі спірної суми заробітної плати. Навпаки, у випадку визначення суми заробітної плати без включення податків та обов`язкових платежів будуть порушені права позивача, оскільки якщо рішенням суду не буде містити зобов`язання роботодавця сплатити в тому числі податки та обов`язкові платежі з заробітної плати, у випадку не виконання роботодавцем вказаного обв`язку перерахувати до бюджету податки та обов`язкові платежі, позивач позбавлений можливості повторно звернутись до суду з позовом про зобов`язання роботодавця сплатити податки, які фактично є частиною його заробітної плати. На підтвердження розміру заборгованості з заробітної плати відповідачем надано Довідку ТОВ «Українська ливарна компанія» від 01.09.2020, згідно якої ОСОБА_1 за період з квітня 2019 по лютий 2020 року було нараховано заробітну палату (без утримання податків та інших обов`язкових платежів) в розмірі 329814,71 грн.; заробітна плата після утримання податків та інших обов`язкових платежів 247100 грн. При цьому, зміст вказаної довідки не суперечить та відповідає відомостям, вказаним у довідках про заробітну плату, поданих позивачем разом з позовною заявою.

Щодо розміру середнього заробітку позивач зазначає, що судом першої інстанції його було зменшено з 322340,87 грн. до 220000 грн. Відповідачем не надано доказів, що з вини позивача склалася несприятлива фінансово-економічна ситуація. ОСОБА_1 перебуває на обліку як безробітний в Харківському міському центрі зайнятості з 12.02.2020.

Щодо посилання апелянта на те, що невиплата заборгованості по заробітній платі викликана арештом всіх рахунків підприємства позивач вказує, що арешт на рахунки було накладено 20.03.2020, тобто уже після звільнення ОСОБА_3 07.02.2020. Відповідачем не надано доказів, що арештовані рахунки є рахунками з виплати заробітної плати. Більше того, на такі рахунки арешт не може бути накладено, згідно вимог чинного законодавства.

Щодо твердження апелянта про те, що невиплата заборгованості по заробітній платі пов`язана з обмеженням ведення господарської діяльності у зв`язку з введенням карантину, ОСОБА_1 зазначає, що на час введення на території України карантину не було встановлено окремих строків для виплати заробітної плати під час карантину. ТОВ «Українська ливарна компанія» не перебуває в процесі припинення.

Щодо стягнення компенсації втраченої частини заробітної плати у зв`язку з інфляцією, позивач вказує, що згідно вимог чинного законодавства підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам.

Адвокатом Лебединською І.С., яка діяла в інтересах ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу на додаткове рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 9 лютого 2021 року, яке вона просить скасувати в частині відмови у задоволенні вимогі ухвалити нове рішення, яким стягнути з ТОВ «Українська ливарна компанія» на користь ОСОБА_1 7000 грн. витрат на правничу (правову) допомогу адвоката.

Апеляційна скарга обгрунтована тим, що відмовляючи в задоволенні вимог про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу суд посилався на відсутність оригіналів платіжних документів про оплату наданих послуг. При цьому, згідно зі ст. 95 ЦПК України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги. Ні судом, ні відповідачем не ставилось під сумнів відповідність поданої копії квитанції до прибуткового касового ордеру №7 від 20.02.2020 оригіналу та не було витребувано у позивача оригінал квитанції. Отже, позивачем було подано належним чином засвідчену копію квитанції про оплату наданих адвокатом послуг в порядку, встановленому ЦПК України, та в суду першої інстанції були відсутні підстави не брати вказаний доказ до уваги. Таким чином, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги про стягнення витрат на правничу допомогу не підлягають задоволенню в порушення ч.ч. 1, 2 ст. 263 ЦПК України, неповно з`ясувавши обставини справи та позовні вимоги про стягнення витрат на правничу допомогу підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відзиву на апеляційну скаргу на додаткове рішення до суду не надходило.

У судовезасідання представникТОВ нез`явився,повідомлявся про часта місцесудового розглядусвоєчасно таналежним чином,що підтверджуєтьсяданими зворотного поштового відправлення(т.3а.с.1,2).10червня 2021року генеральнийдиректор надавсуду заяву про відкладення розгляду справи у зв`язку з тим, що у товаристві відбувся спалах респіраторної хвороби COVID 19, у зв`язку із чим матеріали справи знаходяться у представника відповідача який знаходиться на самоізоляції, що унеможливлює належно представляти Тов у справі ( а.с. 20).

Відповідно до ч.1 ст.372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасників справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або, за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

Оскільки генеральнийдиректор ТОВ ненадав доказів захворювання співробітників на COVID 19, знаходження представника ТОВ на лікарняному у зв`язку із самоізоляцією, судова колегія не може визнати причину неявки відповідача в судове засідання поважною. Тому заявлене генеральним директором ТОВ клопотання про відкладення розгляду справи задоволенню не підлягає.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи ( ч.2 ст. 327 ЦПК України).

Заслухавши доповідь головуючого судді, пояснення учасників судового засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши й обговоривши доводи апеляційних скарг, відзиву в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд прийшов до наступних висновків.

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

У відповідностідо частин1-5статті 263ЦПК України,судове рішенняповинно ґрунтуватисяна засадахверховенства права,бути законнимі обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права .Судове рішеннямає відповідатизавданню цивільногосудочинства,визначеному цимКодексом. Привиборі ізастосуванні нормиправа доспірних правовідносинсуд враховуєвисновки щодозастосування відповіднихнорм права,викладені впостановах ВерховногоСуду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судовим розглядом встановлено що 14.05.2018 ОСОБА_1 прийнятий на посаду заступника генерального директора ТОВ «Українська ливарна компанія» згідно наказу №1005/01-ок від 10.05.2018, 21.06.2018 призначений на посаду генерального директора на підставі наказу №2106/01-ок від 21.06.2018, 07.02.2020 звільнений з посади згідно п. 1 статті 36 КЗпП України за угодою сторін, наказ №0702/01-ок від 07.02.2020. Викладене підтверджується даними трудової книжки серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 (т. 1, а.с. 15).

Викладені обставини сторонами не оспорюються.

Відповідно до п. 4.1. контракту, укладеного 21.06.2018 між роботодавцем, головою загальних зборів учасників ТОВ «Українська ливарна компанія» ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , за виконання обов`язків, передбачених цим контрактом, керівнику щомісяця виплачується заробітна плата за рахунок коштів Товариства у розмірі посадового окладу, який встановлюється у сумі 29815 грн. на місяць. (т. 1, а.с. 18-20).

Згідно довідки №01/09-1 від 01.09.2020, наданої відповідачем за ухвалою суду про витребування доказів, ОСОБА_1 працював у ТОВ «Українська ливарна компанія» з 10.05.2018 по 07.02.2020. З 21.06.2018 переведений на посаду генерального директора, оклад 29815 грн. Заборгованість по виплаті заробітної плати на день звільнення 07.02.2020 становить 247100 грн., у т.ч. компенсація за невикористану відпустку 26133,64 грн. та індексація 1266,77 грн. Середньоденна заробітна плата за 2 місяці, що передували звільненню, становить 1426,29 грн. без утримання податків та зборів (т. 1, а.с. 131).

Відповідно до відомостей про нарахування та утримання за квітень 2019 — лютий 2020 року, виданої головним бухгалтером ТОВ «Українська ливарна компанія», ОСОБА_1 нараховано 329814,71 грн., виплачено 16800,00 грн., утримано 65914,71 грн., залишок невиплаченої заробітної плати 247100,00 грн. (т. 1, а.с. 132).

Статтею 43 Конституції України встановлено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 21 КЗпП України передбачений обов`язок роботодавця виплачувати працівникові заробітну плату.

Відповідно до частини 1 статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього кодексу.

Відповідно до ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів — представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Згідно статті 24 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів — представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Згідно статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо обгрунтованості позовних вимог в частині стягнення з ТОВ «Українська ливарна компанія» на користь ОСОБА_1 307200,78 грн. нарахованої та невиплаченої заробітної плати без відрахування (утримання) податків і обов`язкових платежів.

Так, згідно наданої відповідачем відомості нарахувань та утримань ОСОБА_1 за квітень 2019 лютий 2020 року (т. 1, а.с. 132), позивачу нараховано 329814,71 грн., 16800 грн. з яких виплачено у квітні 2019 року.

Суд першої інстанції обгрунтовано не взяв до уваги посилання відповідача про сплату Товариством 65914,71 грн. передбачених законом відрахувань, оскільки вказане твердження документально не підтверджено.

Колегія суддів враховує, що звернувшись до суду з апеляційною скаргою відповідачем були надані додаткові пояснення, до яких долучені нові докази, серед яких розрахункові листи ТОВ «Українська ливарна компанія» за квітень 2019 лютий 2020 року, які містять інформацію про утримання грошових коштів з заробітної плати відповідача на загальну суму 65914,71 грн., однак вказані документи не можуть бути прийняті як належні і достатні докази, оскільки не підтверджують фактичного здійснення цих відрахувань до відповідних фондів. Інших доказів фактичного здійснення відрахувань відповідачем не надано.

Крім того, частинами 2, 3 статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

За змістом пункту 6 частини 2 статті 356, частини 3 статті 367 та пункту 1 частини 1 статті 376 ЦПК України апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею, або які неправомірно не були цим судом прийняті та досліджені, або доказами, які судом першої інстанції досліджувались із порушенням установленого порядку.

Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини 1 статті 44 ЦПК України щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи.

Дослідження нових доказів провадиться, зокрема, у таких випадках: якщо докази існували на час розгляду справи судом першої інстанції, але особа, яка їх подає до апеляційного суду, з поважних причин не знала й не могла знати про їх існування; докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції і учасник процесу знав про них, однак з об`єктивних причин не міг подати їх до суду; додаткові докази, які були витребувані раніше, з`явилися після ухвалення рішення судом першої інстанції; суд першої інстанції неправомірно виключив із судового розгляду подані учасником процесу докази, що могли мати значення для вирішення справи; суд першої інстанції необґрунтовано відмовив учаснику процесу в дослідженні доказів, що могли мати значення для вирішення справи (необґрунтовано відмовив у призначенні експертизи, витребуванні доказів, якщо їх подання до суду для нього становило певні труднощі тощо); наявні інші поважні причини для їх неподання до суду першої інстанції у випадку відсутності умислу чи недбалості особи, яка їх подає, або вони не досліджені судом унаслідок інших процесуальних порушень.

Вказані докази відповідачем до суду першої інстанції не подавались, апелянтом не наведені обставини, які б унеможливлювали їх подання, в зв`язку з чим у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для їх прийняття при перегляді справи.

Таким чином, з ТОВ «Українська ливарна компанія» на користь ОСОБА_1 належить стягнути 307200,78 грн. нарахованої та не виплаченої заробітної плати, без відрахування (утримання) податків і обов`язкових платежів.

Статтею 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Разом із тим встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Колегія суддів враховує, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.

Одним із принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Зокрема, такими правилами є правила про неустойку. Аби неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини 3 статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина 1 статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а носить саме компенсаційний характер. По-перше, вона стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. По-друге, для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.

Аналогічно, звертаючись із вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на підставі статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбачений статтею 117 КЗпП України.

У постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц (провадження №14-623цс18) Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16, та зазначила, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Аналогічний правовий висновок викладено також у постановах Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі №761/16407/15-ц, від 15 квітня 2020 року у справі №331/1863/18, від 18 листопада 2020 року у справі №335/4416/18-ц, підстав для відступу від якого колегія суддів не вбачає.

У справі, що переглядається, встановивши, що у день звільнення всі належні звільненому працівникові суми виплачені не були, суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про наявність правових підстав для стягнення з ТОВ «Українська ливарна компанія» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. При цьому, висновки суду не суперечать правовому висновку, викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц.

Застосовуючи до обставин цієї справи критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, суд вірно виходив із того, що: позивач звернувся до суду з цим позовом у 05.03.2020, тобто менш, ніж через місяць після звільнення з роботи 07.02.2020; тривалість розгляду справи і, як наслідок, збільшення суми середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку була викликана численними клопотаннями представника відповідача про відкладення розгляду справи; впродовж усього строку з 07.02.2020 по час ухвалення рішення судом першої інстанції відповідачем не вживались заходи з погашення існуючої заборгованості.

При цьому, судом також враховано, що сума заборгованості з невиплаченої заробітної плати (307200,78 грн.) є меншою, ніж визначена сума середнього заробітку позивача за час затримки виплати заробітної плати (335178,15грн.:235днів затримкирозрахунку з08.02.2020по 18.01.2021*1426,29грн.без утриманняподатків тазборів середньоденна заробітнаплата позивачазгідно наданоївідповідачем довідки),на підставічого,з огляду на неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, судом першої інстанції було зменшено суму середнього заробітку за весь час затримки з 08.02.2020 по 18.01.2021 до 220000,00 грн.

Визначену до стягнення з відповідача на користь позивача судом першої інстанції суму середнього заробітку за весь час затримки колегія суддів вважає справедливою, пропорційною і такою, що відповідає обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям. Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням встановлених у справі обставин.

Згідно з частиною 1 статті 67 Конституції України, кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Нормами пункту 171.1 статті 171, п. 14.1.180 ст. 14 Податкового Кодексу України, ст. 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» врегульовано порядок утримання податків з будь-яких виплат на користь громадян України.

Верховним Судом у постанові від 18 липня 2018 року по справі №359/10023/16-ц роз`яснено, що справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що вказує в резолютивній частині рішення.

Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

В постанові по справі №569/3637/19 від 12 лютого 2020 року (провадження №61-14649св19) Верховний Суд також вказав, що справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає вказану суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Крім того, згідно з роз`ясненнями Пленуму Верховного Суду України, що містяться у постанові від 24 грудня 1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в рішенні.

Відповідно до пункту 3 розділу ІІІ постанови Кабінету Міністрів України від 05 лютого 1995 року №100 при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. Премії, які виплачуються за квартал і більш тривалий проміжок часу, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два календарні місяці, включаються в заробіток в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді. У разі коли число робочих днів у розрахунковому періоді відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні виплати під час обчислення середньої заробітної плати за останні два календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді.

Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума зменшується на суму податків і зборів.

Відповідно до частини 6 статті 95 КЗпП України заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до статті 34 Закону України «Про оплату праці» компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Отже, заходами державного регулювання оплати праці є індексація заробітної плати та компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати.

Порядок нарахування та виплати компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати встановленоЗаконом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати».

Відповідно достатей 1-3 даного Законупідприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі — компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші. Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Згідно статті 4 даного Закону грошова компенсація втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків виплати є гарантією прав робітника на компенсацію втрати її частини, санкцією за несвоєчасну виплату заробітної плати, обов`язок з нарахування та сплати якої, згідностатті 1 даного Закону , покладено на підприємство, яке зобов`язано виплатити громадянам суми компенсації у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Згідностатті 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення»індексація грошових доходів населення встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Відповідно до абз. З ч. 1ст. 2 цього Законуіндексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, в тому числі оплата праці (грошове забезпечення).

Згідно рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року №9-рп/2013, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду із позовом простягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.

Компенсація обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу, за відповідний місяць (після утримання податку й обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін у відсотках для визначення компенсації. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом та є загальновідомими.

Згідно роз`яснення Пленуму Верховного Суду України, наданого у п. 22 Постанови №13 від 24.12.1999 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», у справах, пов`язаних із вирішенням спорів про індексацію заробітної плати або компенсацію працівникам втрати її частини у зв`язку із затримкою її виплати, суди мають враховувати, що: індексація заробітної плати провадиться згідно зі ст. 33 Закону України «Про оплату праці» між переглядами Верховною Радою України розміру мінімальної заробітної плати і здійснюється відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» і тих положень Порядку проведення індексації грошових доходів громадян, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 07 травня 1998 року № 663 (з внесеними змінами та доповненнями), котрі йому відповідають, підприємством, установою чи організацією, які виплачують заробітну плату, при її нарахуванні починаючи з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін, який перевищив 103 відсотків (величину порога індексації).

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що компенсація втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати у сумі 247100,00 грн. за період затримки її виплати з 01.05.2019 по 04.03.2020 становить 1956,64 грн., виходячи з того, що сукупний індекс інфляції за цей період становить 1.008.

Наведені в апеляційній скарзі на рішення суду доводи зводяться до переоцінки встановлених судом першої інстанції обставин; були предметом дослідження в суді першої інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства і з якою погоджується апеляційний суд.

З урахуванням вищезазначеного колегія суддів вважає, що апелянтом не доведена наявність підстав для висновку щодо необґрунтованості та незаконності рішення суду першої інстанції, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення.

При вирішенні справи районний суд правильно визначив характер правовідносин між сторонами, правильно застосував закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідив матеріали справи та надав належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

Отже, доводи апеляційної скарги про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права є безпідставними, не спростовують висновків суду та не дають підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

За викладених обставин колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до приписів статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення районного суду без змін.

Відповідно до частин 1, 13 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи, що вимоги апеляційної скарги залишено без задоволення, судові витрати, у відповідності до вимог статей 141, 382 ЦПК України та Закону України «Про судовий збір», між сторонами не розподіляються.

Додаткове рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 9 лютого 2021 року оскаржується лише в частині відмови в стягненні з відповідача на користь позивача понесених витрат на правничу допомогу, в зв`язку з чим в іншій частині судом апеляційної інстанції не переглядається.

Колегія суддів приходить до висновку про обгрунтованість вимог апеляційної скарги адвоката Лебединської І.С., виходячи з наступного.

Відмовляючи в задоволенні вимог про стягнення з відповідача на користь позвача витрат на правничу допомогу суд першої інстанції виходив з відсутності оригіналів платіжних документів про оплату наданих послуг.

Частиною 3 статті 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статей 77-81, 89 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до статті 95 ЦПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові доказиподаються воригіналі абов належнимчином засвідченійкопії,якщо іншене передбаченоцим Кодексом. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Матеріали справи свідчать про те, що 20.02.2020 між адвокатом Лебединською І.С. та ОСОБА_1 укладено договір про надання правової допомоги, відповідно до умов якого адвокат зобов`язується надати клієнту правову допомогу протягом всього розгляду у суді цивільної справи до ТОВ «Українська ливарна компанія» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час затримання остаточного розрахунку, компенсації втрати частини заробітної плати (т. 1, а.с. 27-29, копія).

Договором передбачено, що адвокат діє без обмеження повноважень і надає клієнту такі послуги: надання консультацій та роз`яснень з правових питань, вивчення матеріалів справи, збирання і підготовка доказів, вивчення, аналіз чинного законодавства та судової практики, підготовка позовної заяви, відповіді на відзив, складання запитів, заяв, клопотань та інших процесуальних документів, здійснення представництва інтересів клієнта під час розгляду справи в суді.

Також 20.02.2020 між адвокатом Лебединською І.С. та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду до договору про надання адвокатом правової допомоги від 20.02.2020, відповідно до якої винагорода складає 7000,00 грн. та була сплачена клієнтом в повному обсязі до підписання цієї додаткової угоди (т. 1, а.с. 30, копія).

Згідно квитанції до прибуткового касового ордера №7 від 20.02.2020 ОСОБА_1 на підставі договору про надання правової допомоги від 20.02.2020 сплачено 7000 грн. (т. 1, а.с. 31, копія).

Згідно попереднього (орієнтовного) розрахунку суми витрат, які позивач поніс та очікує понести у зв`язку з розглядом справи, станом на 07.07.2020 адвокатом Лебединською І.С. ОСОБА_1 було надано наступну правову допомогу: досудова підготовка: вивчення матеріалів, збирання і підготовка доказів 20.02.2020 24.02.2020, 5 год., 2000 грн.; підготовка позовної заяви та клопотань: підготовка позовної заяви на 10 арк. 20.02.2020 04.03.2020, 5 год., 3000 грн.; підготовка адвокатського запиту на 2 арк. 21.02.2020 24.02.2020, 2 год., 500 грн.; підготовка клопотання про встановлення додаткового строку для подання доказів на 2 арк. 04.03.2020, 2 год., 500 грн.; підготовка клопотання про витребування доказів на 2 арк. 04.03.2020, 2 год., 1000 грн. Всього 7000 грн. (т. 2, а.с. 96).

Відповідно до акту приймання-передачі до договору про надання правової допомоги від 20.02.2002 від 06.07.2020, який склали адвокат Лебединська І.С. і клієнт ОСОБА_1 , клієнт отримав (прийняв), а адвокат надав правову допомогу, передбачену договором про надання правової допомоги від 20.02.2020 по цивільній справі №644/1701/20 за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Українська ливарна компанія» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної суми плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку, компенсації втрати частини заробітної плати на суму 7000 грн. (т. 2, а.с. 97).

Наведені докази містять відтиск штампу «Згідно з оригіналом», дату та підпис адвоката Лебединської І.С. У позовній заяві зазначено про наявність у ОСОБА_1 оригіналів указаних документів.

Таким чином, позивачем було подано належним чином засвідчені копії доказів понесених на правничу допомогу витрат.

З матеріалів справи вбачається, що а ні судом, а ні відповідачем не ставилась під сумнів відповідність оригіналу поданими стороною позивача копії квитанції про оплату наданих послуг адвоката або інших доказів, їх оригінали витребувані не були.

На підставі викладеного колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи та виніс необгрунтоване рішення про відмову в задоволенні вимог про стягнення з відповідача на користь позивача документально підтверджених витрат на правничу допомогу в розмірі 7000 грн.

Враховуючи встановлені обставини справи та досліджені докази, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги на додаткове рішення суду знайшли своє підтвердження в суді апеляційної інстанції, тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а додаткове рішення суду зміні. Вимоги позивача про стягнення з відповідача понесених витрат на правничу допомогу підлягають задоволенню. З ТОВ «Українська ливарна компанія» на користь ОСОБА_1 належить стягнути витрати на правничу допомогу в розмірі 7000 грн.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04).

Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 376, 381-384, 390, 391 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу генерального директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська ливарна компанія» Компанієць Оксани Леонідівни залишити без задоволення.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 18 січня 2021 року залишити без змін.

Апеляційну скаргу адвоката Лебединської Інеси Сергіївни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , задовольнити.

Додаткове рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 9 лютого 2021 року скасувати в частині відмови у задоволенні заяви ОСОБА_2 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 , про стягнення витрат на правничу допомогу.

Ухвалити в цій частині нове судове рішення.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська ливарна компанія» на користь ОСОБА_1 витрати, понесені на правничу допомогу, в розмірі 7000 (сім тисяч) гривень.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 14 червня 2021 року.

Головуючий — О.Ю.Тичкова

Судді С.С.Кругова

Н.П.Пилипчук