Справа № 645/6766/15-ц
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 листопада 2016 року Фрунзенський районний суд м. Харкова у складі: головуючого — судді Бондарєвої I.В., при секретарi — ОСОБА_1, за участю представника відповідача адвоката Панасенко П.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя, визнання права власності,
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про поділ майна подружжя, визнання права власності, вказуючи, що з 20.10.1987 р. сторони перебували у шлюбі, який розірваний рішенням Фрунзенського районного суду м.Харкова від 03.12.2002 р. Під час шлюбу 15.07.1999 р. позивач з відповідачем купили частину житлового будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_1. Право власності зареєстровано в КП «ХМБТІ» на ім’я відповідача та їх доньки ОСОБА_4, по 55/200 частин за кожною.
Перебуваючи у шлюбі, сторони поліпшили житлові умови, прибудували житлову прибудову, службове приміщення переобладнали в житлове та прибудували тамбур. Всі ремонтні роботи робив саме позивач, він же й забезпечував будівельними матеріалами. Позивач постійно проживає в спірній частині домоволодіння з часу її придбання, а з лютого 2004 р. зареєстрований за вказаною адресою. Про те, що їх шлюб розірвано у 2002 р., позивачеві стало відомо у липні 2015 р.
На час звернення з позовом до суду в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за відповідачем зареєстровані 89/200 частин домоволодіння по АДРЕСА_1. Оскільки вказане нерухоме майно сторони придбали в період шлюбу, позивач вважає, що воно належить сторонам на праві спільної сумісної власності.
Крім того, проживаючи однією сім’єю, сторони на спільні кошти придбали: холодильник Іndesit вартістю 4000 грн., телевізор DAEWOO вартістю 500 грн., КВ-Трансивер Icom ІС -746 РRO вартістю 4800 грн., газову колонку MILLA вартістю 2500 грн., електро-газовий котел АТЕМ вартістю 6000 грн., телевізор Samsung вартістю 2000 грн., диван вартістю 4000 грн.
З врахуванням уточнень, просить суд визнати 89/200 частин спірного домоволодіння об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, виділивши у власність позивача 89/400 частин та у власність відповідача — 89/400 частин житлового будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_1; в порядку поділу майна подружжя виділити у власність позивача холодильник Indesit, телевізор DAEWOO та КВ-трансивер Icom ІС -746 РRO, а у власність відповідача — газову колонку MILLA , електро-газовий котел АТЕМ, 2 телевізори Samsung та диван (а.с.2, 95).
В судовому засіданні позивач та його представники — ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 позовні вимоги підтримали. При цьому ОСОБА_2 пояснив, що про розірвання шлюбу він дізнався у липні 2015 р., після сварки з дружиною. До того часу вони не припиняли шлюбно-сімейних відносин, мали спільний бюджет та вели спільне господарство. Після придбання частини будинку 15.07.1999 р. вони за спільні кошти прибудували житлову кімнату, ванну та кухню. Дружина з дітьми вселилась восени, коли він закінчив будівництво та залишилось виконати внутрішні роботи. В 2010 р. він був присутній при розгляді цивільної справи за позовом ОСОБА_3 про визнання права власності, перерозподіл часток, та надавав свої пояснення. Спірна побутова техніка та диван були ними придбані у період з 2008 р. по 2014 р.
Відповідач та її представники — ОСОБА_8, адвокат Панасенко П.П. проти позову заперечували. ОСОБА_3 пояснила, що вона дійсно зареєструвала позивача у будинку вже після розірвання шлюбу, у 2004 р., на прохання його батьків, жаліючи їх. До цього часу він у будинку не жив, і будівництво вона здійснювала на свої кошти. Він періодично приходить у спірний будинок, займає кімнати 2-3 і 2-4, перешкод у користуванні будинком йому ніхто не чинить. В цих кімнатах він встановив КВ-трансивер, це його майно, проте інше перелічене у позові майно є її особистою власністю, придбане нею після розірвання шлюбу на власні кошти.
Вислухавши пояснення учасників судового розгляду, допитавши свідків, дослідивши надані докази, суд ухвалює рішення про відмову у задоволенні позовних вимог з наступних підстав.
Згідно ст.60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку.
Згідно ч.1 ст.70 СК України, у разі поділу майна, що є об*єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Відповідно до ст. 372 ЦК України, співвласники мають право на виділ в натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності. У разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.
В судовому засіданні встановлено, що сторони дійсно з 20.01.1987 р. перебували у шлюбі, який розірвано рішенням Фрунзенського районного суду м.Харкова від 03.12.2002 р. (а.с.18).
В період шлюбу, 15.07.1999 р., ОСОБА_3 та ОСОБА_4, донька сторін, придбали кожна по 55/200 частин житлового будинку з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1, що сторонами не оспорюється та підтверджується матеріалами справи (а.с.33).
При цьому, як вбачається із змісту договору купівлі-продажу від 15.07.1999 р., на земельній ділянці був розташований житловий будинок літ.А-1 житловою площею 36,7 кв.м. та надвірні будівлі: сараї літ.Б і Г, вбиральні літ. В. і Е, та огорожа №1-5.
Позивач ОСОБА_2 зареєстрований у спірному домоволодінні з 10.02.2004 р., що підтверджується відміткою у його паспорті громадянина України та визнано відповідачем ( а.с.12).
Рішенням Фрунзенського районного суду м.Харкова від 25.06.2010 р. було задоволено позов ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_10, Харківської міської ради про визнання права власності та поділ будинку в натурі. За ОСОБА_3, ОСОБА_4 визнано право власності на житловий будинок літ.«А-1» загальною площею квартири № 2 — 78,3 кв.м., житловою площею — 44,5 кв.м. з житловою прибудовою літ.«А’-1» загальною площею 41,5 кв.м., житловою площею 11,8 кв.м., переобладнане службове приміщення 2-3 в житлове площею 9,6 кв.м. та тамбур літ.«а-5» площею 4,1 кв.м., розташованого на території домоволодіння по АДРЕСА_1. Припинено спільну сумісну власність та перерозподілено ідеальні частки в домоволодінні, з виділом у користування співвласників ОСОБА_3 та ОСОБА_4 приміщення: 2-2; 2-3; 2-4 в житловому будинку літ.«А-1», житлову прибудову літ.«А’-1» — приміщення 2-5; 2-6; 2-7; 2-8, тамбур літ.«а-5» (приміщення ІУ), огорожу № 2, хвіртку № 4, огорожу № 6, зливну яму № 7, огорожу № 8, огорожу № 9. Усього загальною площею 78,3 кв.м., житловою площею 44,5 кв.м., що в ідеальній долі становить 89/100 частини домоволодіння. У користування співвласника ОСОБА_10 виділено приміщення 1-2 в житловому будинку літ.«А-1», прибудову літ.«а’» приміщення 1-1, тамбур літ.«а-4» приміщення І, ганок літ.«а-2», сарай літ.«Б», вбиральню літ.«В», огорожу № 1, хвіртку № 5. Усього загальною площею 13,6 кв.м., що в ідеальній долі становить 11/100 частини домоволодіння (а.с.30).
Також судом встановлено, що 24.05.2011 р. ОСОБА_4 подарувала належні їй 89/200 частин спірного домоволодіння відповідачеві ОСОБА_3 (а.с.34).
Таким чином, на час розгляду справи ОСОБА_3 є власником 89/100 частин житлового будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_1, з яких 89/200 частин набуто відповідачем на підставі рішення Фрунзенського районного суду м.Харкова від 25.06.2010 р., яке до цього часу не оскаржено та не скасовано, та на підставі договору дарування від 24.05.2011 р., який також не оспорений та не визнаний недійсним.
Виходячи з даних технічного паспорту, виготовленого КП «ХМБТІ» 22.07.2015 р., житлова площа будинку літ. А-1 становить 80,8 кв.м., допоміжна — 41,5 кв.м. ( а.с.5).
Таким чином, спірний житловий будинок, який на час придбання первісних 55/100 частин мав житлову площу 36,7 кв.м. — на час розгляду справи суттєво перебудований та переобладнаний, крім того, поділений в натурі, відтак, за відсутності спеціальних знань у галузі будівництва, суд не взмозі встановити, яку ж частку становлять приміщення, придбані ОСОБА_3 за договором купівлі-продажу від 15.07.1999 р., чи та збережені вони у теперішній час.
Пояснення свідків ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16 щодо участі позивача у перебудові житлового будинку, за наявності рішення суду від 25.06.2010 р., яке ніким не оспорене та не скасоване, на думку суду, не є належним доказом наявності у позивача права вимоги 89/400 частин житлового будинку.
При цьому свідки ОСОБА_17 та ОСОБА_18 показали суду, що вони у 1999 р. саме на прохання ОСОБА_3 допомагали їй у будівництві прибудови, при цьому відповідач постачала будівельні матеріали та платила їм гроші за виконану роботу. Позивач участі у будівництві не брав.
Враховуючи наведене, суд відмовляє у задоволенні позовної вимоги щодо визнання за позивачем права власності на 89/400 частин житлового будинку з надвірними будівлями як своєї частки у спільному майні подружжя, за недоведеністю.
Також суд вважає, що позивач, на порушення вимог ст.60 ЦПК України, не довів суду факт проживання з відповідачем однією сім’єю у період з 03.12.2002 р., з часу розірвання їх шлюбу.
Так, свідки ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 пояснили суду, що в спірному будинку вони ніколи не були та про відносини сторін їм відомо зі слів позивача.
Натомість свідки, насамперед діти сторін, ОСОБА_19 і ОСОБА_20, її чоловік ОСОБА_20, пояснили суду, що батьки після розірвання шлюбу у 2002 р. не поновлювали шлюбно-сімейні стосунки, не мали спільного бюджету та не вели спільне господарство. Мати сама купила телевізор, холодильник в кредит, ОСОБА_19 купив їй газову колонку, він з матір*ю разом купували будівельні матеріали.
Також відповідач надала суду письмові докази придбання нею спірного майна: 17.07.2006 р. — телевізор Samsung з підставкою вартістю 2108,00 грн., 08.10.2013 р. — диван «Баскет» вартістю 3799,00 грн., 15.01.2014 р. — холодильник Іndesit вартістю 2813,00 грн., 13.08.2014 р. — котел опалювальний газовий «Житомир-3» (а.с.222-226).
Враховуючи, що вказане майно було придбано в період 2006-2014 р.р. , тобто значно пізніше часу розірвання шлюбу, суд вважає, що воно не є спільною сумісною власністю подружжя.
Крім того, позивачем не надано доказів придбання іншого спірного рухомого майна спільно з відповідачем, а також доказів його вартості та часу придбання.
Що стосується вимоги про визнання права власності за позивачем на КВ-трансивер Icom ІС -746 РRO, суд зазначає, що відносно вказаного майна спір між сторонами відсутній та права позивача ніким не порушені. Так, відповідач не заперечує, що вказаний прилад є власністю позивача, придбаний ним особисто, і перешкод у користуванні та володінні цим приладом відповідач позивачеві не чинить.
За таких обставин суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог щодо поділу рухомого майна за безпідставністю.
Клопотання представника відповідача про застосування позовної давності у даному випадку задоволенню не підлягає, оскільки позовна давність обчислюється від дня, коли позивач дізнався або міг дізнатися про порушення свого права, тобто з моменту, коли він був позбавлений права користування спірним майном. Проте судом встановлено, і сторонами не оспорюється, що позивач дотепер зареєстрований у спірному будинку за адресою: АДРЕСА_1, тобто його право користування не порушено.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 10, 60, 88, 209, 212-215 ЦПК України , ст..ст.60,70 СК України, ст.372 ЦК України, суд —
В И Р I Ш И В :
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя, визнання права власності — відмовити.
Скасувати заборону відчудження 89/400 частин домоволодіння АДРЕСА_1, яке зареєстроване на ім’я ОСОБА_3.
Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Харківської області через Фрунзенський районний суд м.Харкова шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.
Головуючий — суддя :